Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

– А то! – сказала Даша піднімаючи догори палець. – Але це був не звичайний піонерський табір. У звичайний брали дітей від семи до п’ятнадцяти років, а в цей брали ще й до вісімнадцяти років. 

– Що ти за дурню верзеш? Я з історією звичайно не сильно дружу, але піонерські табори були для дітей, а не для повнолітніх, – сказала Саша. 

– Так, але, я сказала що цей табір був особливий. Ходить легенда, що там трапилося вбивство, а якщо точніше, то не одне! – казала Даша. – Один з піонерів у таборі, вбивав інших дітей. Окрім цього, вожата та одна з піонерок вважаються зниклими безвісти! Вбивцю кажуть потім знайшли мертвим у цьому лісі, коли він намагався втекти з території. І вбили його – його ж жертви! 

Що ж, розповідати історії вона вміла добре, від смішних до поганих. Кружок театрального мистецтва та спеціальна школа для акторів виконують свої обов’язки на всі сто відсотків. Саме більше, вона полюбляла розповідати страшні історії, або страшні казки. Я так розумію, це була одна з історій, а приїхали ми сюди, тільки через те, щоб відчути цю атмосферу паранормального, щоб обертатись і лякатись від кожного шелесту куща, вітки, якогось зойку в лісних хащах. Як іншим не знаю, але це все було схоже на не смішний анекдот з бабайками, який хоче тебе налякати, але не може. Таким навіть дитину не налякаєш. 

– І це все правда? – я подивився на Дашу. 

– Ну це так кажуть, а як насправді було хтозна! Можливо він досі там живе і полює на людей, – казала Дашка, – я ось недавно читала в новинах, що тиждень тому, тут зникла безвісти молода пара. 

– О ні, який жах, – я спеціально вдавав, що мені страшно, – він тепер прийде по наші душі, що ж тепер нам всім робити? 

– Нічого, гарно потусити, і розповідати страшні історії біля костра! – сказала Даша зістрибуючи зі столу. – Якщо що, я – перша. 

– Добре, давайте тепер почнемо займатись ділом, – промовила Настя, – а то ми сюди пити приїхали, а не тільки балакати. 

Ми почали разом розвантажувати машини. Хтось ніс ящики з пивом, хтось – з горілкою. Їжею займалися переважно дівчата, і не тому, що вони слабша стать, і більше ні на що не здатні, а тому, що просто хотіли зробити нам приємно. До слабшої статі більше підходить Артем, який готовий напудити в штани від того, що на нього подивилася в очі прибиральниця туалетів зі школи. За шашлик відповідав у нас саме він, бо тільки він знав, як правильно потрібно смажити м’ясо. Взяли ми його вже готовим для приготування, бо на його маринування у нас не було часу. Всі по троху ставали голодними. Ми з хлопцями розклали мангал, засипали його вугіллям, а далі вирішили все інше залишити Артему. 

Накривши стіл, ми повсідались їсти, пити та жартувати. Так ми сиділи гуділи, поки всі не розійшлись по палаткам. Перший пішов Олег, по ньому видно було, що він перебрав з горілкою. Він сидів блідний, не здатен навіть на одне змістовне речення. Тільки микав і мукав. Настя в той же час, сильно розлютилася. Вона уявляла все дійство саме таким, як воно було, але не з таким фіналом. Понапивалися всі, але не до втрати свідомості. Анжела сиділа поруч з права. Спустошуючи стаканчик горілки, я відчув, як хтось ніжно гладить мені рукою коліно. Вона нахилилася до мене, й прошепотіла на вухо: 

– Я пішла спати, а ти як хочеш потім біля мене ляжеш.  

Лежачи в палатці я дивився на верх палатки. Офіційно заявляю, що цей день – один з самих найкращих прожитих мною за моє й так не довге життя. Ми лежали поруч один біля одного. Вона хропіла. Це видавалося мені смішним. Я раніше часто уявляв собі, як би було, як би ми почали зустрічатись. Чи були б ми щасливіші ніж є зараз? Чи нам було б добре разом? Де б ми разом гуляли? Я уявляв все, включаючи маленькі деталі. Одного разу, я уявляв, як ми з нею в двох заходимо до магазину з випічкою, щось собі взяти по поїсти. Тоді навіть уявні запахи, здавалися мені досить реальними. Можливо, колись, років у сорок ми й будемо разом. Більше ніж кращими друзями. Зараз вона міцно спить. Я дивився на цю маленьку, темненьку чорноволосу дівчинку, з розпущеним волоссям. Дивився на неї і любувався, аж поки бажання спати не взяло верх, і я поцілувавши її в щічку увійшов у світ яскравих снів. 

Мені нічого не снилося. Хоча я впевнений відсотків на сто, що мені снилося щось дуже цікаве, просто я цього не запам’ятав. І не через те, що це був якийсь кошмар, а через те що проснувся від того, як хтось прочинив трішки палатку й почав мене гукати. Від випитого мною алкоголю я вже відійшов, але спершу не зміг чомусь зрозуміти де я зараз знаходжусь. 

– Підйом! Давай бігом прокидайся! – хтось говорив пошепки в сторону палатки. 

– Це хто? – Запитав я у незнайомця, розплющуючи очі. 

– Та хто, хто, це Вітя, давай підіймайся, розлігся, немов король. 

Я оглянув себе. Я був лише в трусах та футболці. Надіюсь ніхто в палатку не заглядав, поки ми спали. Сказавши, що я вже вдягаюсь, я сів і потупив свій погляд в одну точку. Хотілось забити на все, обійняти Анжелу і спати, як тут з’явився він. От же приспічило людині. Могли б і завтра піти, нічого б не сталося. 

– Ти хочеш прямо зараз йти його пити? – спитав я поправляючи свій мессенджер.  

Я вдягнув свою куртку, тому що літо літом, а вночі – доволі прохолодно. 

– Ну так, а чого б і ні? Товариші наші он де сплять, – Вітя обвів головою всі палатки, які стояли навколо костра, – ну, крім Насті, твоя подруга також наче спить, бо якби не спала, то вже засипала мене з ніг до голови матюками, що я тебе бідного та нещасного розбудив в такій пізній час та забираю від неї.