Читати книгу - "Шлюбний договір"

Я виклав на стіл другу ручку. Потім вийняв скриньку. З такого ж дерева, із такими ж витонченими завитками і написом на кришці: «Договір». Скринька здалася мені на диво важкою.

Я спробував її відкрити, але вона виявилася замкненою. Я поклав її на стіл і перевернув, шукаючи ключа. До дна було прикріплено записку:

«Еліс і Джейку. “Договір” назавжди з вами».

Я дивився на записку. Що б це значило?

Еліс прийшла з роботи пізно, їй треба було закінчити кілька проектів перед весіллям та медовим місяцем. Коли вона нарешті повернулася додому, для нас миттєво знайшовся мільйон справ, і ми швидко забули про подарунок від Фіннеґана.

4

Уже по перших п’яти хвилинах весілля можна передбачити, як воно пройде. Якщо гості все тягнуться і тягнуться, а то і зовсім спізнюються, є ймовірність, що свято буде нудним. На наше ж весілля всі навпаки прибули завчасно. Мій дружка, Анжело Фоті, і його дружина Темі приїхали з міста швидше, ніж розраховували. Щоби згаяти час, вони зазирнули дорогою до кафе в Ґерневіллі. Там вони побачили ще чотири пари, з їхнього одягу зрозуміли, що ті теж їдуть на весілля, познайомилися і почали святкувати ще в кафе.

За прибуттям гостей, хвилюванням і суєтою я помітив, що Фіннеґан з’явився, лише коли почалася церемонія. Я дивився, як Еліс у приголомшливо красивій сукні йде до мене, свого обранця, як раптом, кинувши погляд через її плече, в останньому ряду гостей зауважив Фіннеґана в бездоганному чорному костюмі і рожевій краватці. Його жінка, років на п’ять молодша, була одягнена в зелену сукню. На мій подив, вони обидва посміхалися і, схоже, щиро раділи. Я очікував, що у Фіннеґана та його дружини буде дуже заклопотаний вигляд, вони приїдуть пізно, поїдуть рано і побудуть на весіллі тільки для галочки. Схоже, я помилявся.

Тоді я ще не знав однієї речі, а тепер знаю. На весіллі, якщо поглянути уважніше, можна розпізнати, які пари насправді щасливі. Чи то тому, що і справді зробили вдалий вибір, чи то тому, що просто щиро вірять в інститут шлюбу. Такі пари виділяються на тлі інших, хоча чим саме, пояснити складно, і Фіннеґани були саме такою парою. Перш ніж я відвів погляд на Еліс – таку прекрасну в сукні з відкритими плечима та старомодному капелюшку, Фіннеґан посміхнувся мені й підняв уявний келих.

Церемонія пройшла дуже швидко. Обмін обітницями, каблучки, поцілунок… Ще кілька хвилин тому Еліс йшла до вівтаря, і ось ми вже чоловік і дружина, а навколо шумить свято. Мене постійно втягують у розмови родичі, друзі, колеги, однокласники, кожен із задоволенням розповідає іншим випадки з моєї біографії, переписуючи факти в позитивному ключі. І тільки коли почало темніти, я знову побачив Фіннеґана. Він стояв біля сцени, де музиканти – друзі Еліс – награвали якусь мелодію. Він стояв поруч із дружиною, обійнявши її за талію. Нічка була прохолодна, і на плечах у неї був накинутий його піджак.

На якийсь час я випустив Еліс із поля зору і, пошукавши її в натовпі поглядом, зрозумів, що вона на сцені. За весь час нашого знайомства вона жодного разу не співала зі сцени – ніби остаточно розпрощалася з цією частиною своєї біографії. Світло було вимкнено, але в темряві було видно, що вона махає друзям, кличе їх на сцену. Джейн, їхню стару барабанщицю, друга-басиста з юридичної фірми та інших людей, деяких я взагалі бачив уперше, і їхня присутність на весіллі говорила про те, що до мене в Еліс було зовсім інше життя і що важлива частина її душі, як і раніше, від мене прихована. Мені було і сумно, і радісно бачити її в цій ролі: сумно тому, що я відчував себе зайвим, а радісно – тому що вона залишилася для мене загадкою в кращому сенсі цього слова. Еліс простягла руку до Фіннеґана. Навколо заструменіло м’яке блакитне світло, і Фіннеґан попрямував до сцени, а присутні дістали мобільні та почали знімати.

Моя дружина довго мовчала. Розмови навколо затихли, все ніби завмерло в очікуванні. Нарешті Еліс підійшла до мікрофону.

– Друзі! Велике спасибі, що ви сьогодні з нами. – Вона вказала на мене, і за спиною в неї пролунала органна нота.

За синтезатором сидів Фіннеґан, явно перебуваючи у своїй стихії. Це був прекрасний, зникаючий звук, але орган одразу зазвучав знову, ведучи за собою інші інструменти. Еліс стояла на сцені, дивлячись на мене і злегка похитуючись у такт музиці. Світло посилилося, Фіннеґан знову вписався в мелодію, яку я моментально впізнав. Це був старий-добрий «Led Zeppelin» та його ніжна весільна пісня «All my love», яку група виконувала в період свого розквіту. Еліс заспівала, тихий і невпевнений спочатку голос набирав силу. Схоже, їм із Фіннеґаном якимось чином вдалося налаштуватися на одну хвилю.

Еліс стояла в колі світла, заплющивши очі, знову і знову повторюючи прекрасні рядки приспіву, і я як ніколи чітко усвідомив, що вона мене любить. Озирнувшись, я побачив, що всі наші друзі й родичі погойдуються в такт музиці.

Пісня досягла своєї кульмінації, і Еліс проспівала рядки, про які я геть забув, просте запитання, але через нього всі інші слова пісні ніби втратили свій стверджувальний сенс. Мені раптом здалося, що я втрачаю рівновагу, довелося навіть схопитися за спинку стільця. Місяць освітлював усе навколо: людей, галявину, корів, що дрімали в полі, річку. Збоку від сцени тихенько танцювала дружина Фіннеґана в зеленій сукні, заплющивши очі і повністю занурившись у музику.

Святкували ще довго. На світанку ми невеликою компанією сиділи біля басейну і дивилися, як над річкою сходить сонце. Ми з Еліс сиділи на одному шезлонгу, Фіннеґани – на іншому.

Нарешті Фіннеґани взяли плащі, туфлі і зібралися йти.

– Ми вас проведемо, – сказала Еліс.

Коли ми йшли до машини, у мене виникло відчуття, ніби я знаю цю пару вже багато років. Вони сіли у свій «ламборгіні» – Фіннеґан іще пожартував, що автомобіль він позичив у друга, і тут я згадав про дерев’яну скриньку.

– Ой, я ж забув вам подякувати. Ми мали поговорити про ваш загадковий подарунок.

– Обов’язково поговоримо, – відповів Фіннеґан. – На все свій час.

Його дружина при