Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

Не замислюючись, дістаю з інвентарю шматок хліба і знищую його в три укуси.

Ох, як смачно! Справжній! І не згадаю, коли їв такий останній раз. У тому хлібі, який можна отримати на талони, більше синтетичних домішок, ніж муки. Рука сама тягнеться за другим шматком, але я стримуюсь. Я й так вже з'їв більше ніж моя звичайна добова порція. Тож до вечора цілком можна почекати.

Ніж. Ні, не так. Ніж! Не якась тупа залізка, не здатна розрізати нічого твердішого за пластилін, а справжня зброя. Лезо довжиною в півтори долоні. Шириною — у два пальці. Міліметрів п'ять завтовшки. Зручна ручка, з упором для пальців. Вдивляюсь уважніше і читаю підказку.

«Ніж новачка. Зброя. Наносить ушкодження 6-10 ХП»

Річ! З таким і на полювання можна сміливо вирушати. Це не палицею від щурів відмахуватись. Сьогодні ж випробую. Якщо віднести Возгену десяток тушок, можна отримати взамін бурітас і пиво чи п'ять монеток.

До речі! Я настільки не звик до гаманців, що до останнього не звертав увагу його наявність у інвентарі. А він є… І не порожній! Висипаю вміст на долоню і не вірю очам — дві срібні монети! Це ж двісті мідяків! Дві сотні! Та за такі гроші можна місяць жити приспівуючи. І щодня із новою біксою. І не з бараку, а спального району. Ух! Ось це пощастило! За що мені таке щастя? Кого для цього треба вбити?

І тільки тепер прийшов спогад про вчорашнього хмиря, що бухтів про космічні кораблі. А ще — прикре розуміння, що я, на жаль, геть нічого зі сказаного не запам'ятав.