Читати книгу - "Заручені магією, Катаріна Рейніс"

«Невже живий?» - перша божевільна, але найбільш логічна думка. Та де там! На спині уже перші трупні плями проявилися, а очі заволокло мутною плівкою. Б-р-р-р… Пересмикнула плечима і згадала, що я взагалі-то яка не яка відьма, і такі от подаруночки лякати досвідчену відьму не повинні. Ну-ну! Це ви моїм тремтячим колінам поясніть!

Хруснувши шиєю, самовбивця повернув до мене восково-жовте обличчя і розтулив писок. Краще б мовчав! Виявляється, до цього моменту було ще зовсім не страшно… Хрип, що вирвався із глибини мертвого тіла, нагадував закипаючий чайник. Не дивно! Дихати ця істота перестала мінімум шість годин тому. А говорити без повітря неможливо!

Після третьої спроби щось промовити, мрець нарешті зрозумів усю безглуздість ситуації і озирнувся. Схопивши зі столу з інструментами скальпель, він щось натхненно на собі вирізав. Мене ледве не знудило! Закінчивши з роботою, він оглянув свою творчість, вдоволено кивнув і влігся назад, втративши будь-який інтерес до цього світу.

«Абзац! І це й усе?»

Нервово розсміявшись, почала повільно наближатися до… зомбі? Ожилий труп можна ж так називати? Чи ні? Вперед виставила вимкнену пилу. Добре, що вона на акумуляторі, дріт не плутається під ногами! Оглянула тіло здалеку, ніяких ознак «життя». Підійшла ближче і навіть штовхнула. Нічого! Полегшено видихнувши, все ж поглянула на криваву творчість.

Через весь запалий живіт червоніло кривими літерами: «Буду ввечері! Не смій тікати!» ШОК! Це що, хтось із моїх клієнтів вирішив так пожартувати? Чому клієнтів? Тому, що родичів у мене не залишилося. Батьки загинули, ще коли я маленькою була, а бабуся, остання із нашого роду (окрім мене) померла десять років тому. Із друзів чи колег, лише медики. Хтось із них навряд чи на таке здатен! Тому… точно невдоволений клієнт! Залишилося тільки вияснити, чим я йому не вгодила. Що ж, увечері довідаюся!