Читати книгу - "Сповідь. Моя Нінель., Сафо Мелі"

Ніна теж давно стихла. Не знав, чи жива, чи вже ні. Та й не було цікаво. Вона перестала існувати для мене, коли вимовила перші слова своєї сповіді.

Повільно я відновлював у голові власні спогади, накладаючи їх на сповідь дружини. І щось   ніяк не складалося, атакуючи мій мозок десятками питань.

Берлін. За півтора місяця до того Ніна втратила дитину, залишившись безплідною. Вона тяжко переживала це, занурюючись у себе дедалі глибше з кожним днем. Потрібно було її рятувати, тож я купив квитки у театр і майже примусово потяг дружину на балет.

Саме Ніна познайомила мене з тією балериною після вистави. Вбитий трагічною подією, я легко потрапив під чари легкої тендітної дівчини, знайшов в її обіймах спокій і затишок. В той час, як вдома на мене чекали постійні сльози та нагадування про жахливу втрату.

Я пам'ятаю, в якому стані була моя Нінель. Хіба жінка, якій так сильно болить, може думати про інших чоловіків? Може якась інша, безсердечна могла б, але не моя дружина! І який ще в біса клуб ерудитів? В Берліні! На початку сімдесятих?! Вона ніколи не відвідувала подібні клуби навіть в СРСР!

Тоді постає інше питання: якщо вона збрехала, то навіщо?

На це питання могла дати відповідь лише сама Ніна, але...

Скочивши на ноги, я кинувся до кімнати. Подумки благав всіх святих, аби лише вона була ще жива.

Її очі були відкриті й дивилися прямо перед собою.

- До чого цей спектакль? Я знаю, що ти збрехала, Ніно!

Її погляд повільно сфокусувався на мені.

- Ні, Іване. Подумки я дійсно зраджувала тобі щоразу.

- Подумки?!

Я впав на коліна біля ліжка, даючи волю сльозам, схопив її тонке зап'ястя, цілував кожну зморщечку, кожен пальчик.

Моя Нінель не змогла б зрадити! Вона вище того. Вона ідеальна, краща за всіх і за мене самого. Господи, що ж я наробив?!

- Пробач, Ніночко! Пробач, благаю тебе!

Її тендітні плечі здригнулися у беззвучних риданнях, але навіть заплакати вона не змогла. Зайшлася кашлем, синіючи в мене на очах.

- Зараз, кохана. Ліки... Та де ж вони?!

Я навколішках лазив по підлозі в пошуках. Проклинав себе, що цинічно сидів на кухні замість того, щоб допомогти коханій,  і от тепер той клятий балончик закотився кудись...

- Ось він! – нарешті знайшов.

Допомігши дружині зняти спазм, я приліг поруч, міцно обійняв її та цілував мокрі від сліз щоки.

- Пробач мені за все, Ніночко!

- Я пробачаю тобі, Іване. І ти мені пробач за все.

- Пробачаю, рідненька!

Через деякий час Нінель заснула, а я ще довго дивився у темряву нашої кімнати, в якій стільки років ми засинали та прокидалися разом. Я не був ідеальним чоловіком для неї. Та тепер, коли між нами сталася ця розмова, зрозумів, що я був ледь не найгіршим, не вартим кохання найкращої у світі жінки.

Одне я так і не зміг зрозуміти: навіщо Ніночка зізналася у своїх грішних думках? Чому почала цю свою сповідь, знаючи, що вона мене зламає? Хотіла, щоб мене совість замучила? Хотіла витягти зізнання та пробачення? Помститися за численні зради? Я ніяк не міг збагнути цього і сподівався, що вранці вона мені все пояснить.

Ніна покинула мене, пішовши на небо з першими променями сонця. Я чув її останній подих, тримав її руку, відчуваючи, як згасає в ній тепло, я обіймав свою кохану, проводжаючи в останню путь. Щиро сподівався, що навіть для мене, впертого атеїста, колись знайдеться місце поряд із її світлою душею.

Відповідь на запитання, навіщо вона розпочала цю розмову, прийшла сама по собі. Я збагнув просту істину: вона хотіла, щоб я не ніс свої гріхи далі. Намагаючись сповідатись, моя Нінель насправді сповідала мене.

Кінець