Читати книгу - "За горизонтом, Ерін Кас "

— Чекай, — згадую про сумку й віддаю йому пакет. — Твоя сумка, — поясню на його запитальний погляд.

— Слухняна дівчинка, — усміхається хлопець, на мить про щось задумується, а потім продовжує рух.

Як і вчора, трамвай переповнений. Макар не оминає нагоди доторкнутись до мене, притримати за талію, коли вагон рушає, подати руку при виході. І постійно дивиться на мене, змушуючи червоніти й бентежитися. Кафе обираємо на моєму районі, я була тут декілька разів з батьками.

— Що будеш? — запитує хлопець, гортаючи меню. — Голодна?

— Ні, я буду чай, — якщо чесно, в мене ніколи не було таких побачень. І стосунків теж не було, щоб хтось запрошував у кафе й платив за мене гроші. Тому я абсолютно розгублена.

— Тоді обери щось солодке, — відкладає меню й свердлить мене поглядом. Перегортаю аркуш і тицяю на відносно недороге тістечко.

— Добре. Чай чорний?

— Так, можна з лимоном.

Одразу видно, що він набагато впевненіший за мене. Підзиває офіціанта й робить замовлення. Ще й запитує скільки на його приготування піде часу. Я б точно сиділа й чекала поки до мене хтось підійде. Мені завжди здається, що людина зайнята і не  хочеться відволікати.

— Давай вгадаю про що ти думаєш? — заявляє, коли відходить офіціант.

— Спробуй, — знизую плечима.

— Так кортить займатись, а якийсь придурок не пускає додому? — нахиляється й зціплює пальці на столі.

— Якщо я вчора отримала підручники, це значить, що всі їх перечитаю.

— Он як? Ти не схожа на бунтарку.

— Ти мене не знаєш, щоб так говорити.

— Згоден, тому пропоную познайомитись краще. Я почну. Макар Яворський, — подає руку для привітання.

— Аля Тимченко, — його пропозиція подобається. Не мовчати ж нам, очікуючи замовлення.

— Факультет систем і засобів масової комунікації, кафедра реклами та зв’язків з громадськістю. Четвертий курс. А ти на кого вчишся? Не говори, вгадаю. Філологія. Суспільні науки. А може, історичний?

— Факультет систем, кафедра реклами, перший курс, — не вірю, що ми вчимося на одну спеціальність. Підозрюю, що він бреше.

— Серйозно? — здивування виглядає щирим.

— Так, — усміхаюсь, бо вперше від учора бачу на його обличчі розгубленість.

— Мишко, це доля, — заявляє, широко усміхаючись.

— Не називай мене так.

— Я спробую, але нічого не обіцяю. Ти влучила мені прямісінько сюди, — торкається області серця, — коли подивилась у вічі.

Офіціант приносить замовлення, рятуючи мене від вигадування відповіді. Хоча, я навіть не знаю, що можна відповісти на таку нахабну заяву.

У спокійній атмосфері кафе зав’язується розмова. Внутрішня напруга зникає, бо я розумію, що він зовсім не поганий. Навпаки, з Макаром весело й цікаво. Він відкритий і з готовністю ділиться своїми думками стосовно навчання. Розповідає чому саме реклама, особливою увагою виділяє своє захоплення футболом. Говорить про друзів й трішки знайомить мене заочно. Дивуюсь його впевненості, що я приєднаюсь до їхньої компанії, але ніяк не коментую.

Ми виходимо з кафе і Макар пропонує прогулятись в парку. Неочікувано для себе погоджуюсь і чудово проводжу час за цікавими розмовами. Він постійно мене смішить історіями, або коментарями всього, що бачить на нашому шляху. Повертаємось додому, коли починає вечоріти. Якщо нашу прогулянку можна вважати побаченням, то воно пройшло чудово. Не очікувала, що з вчорашнім нахабою сьогодні буде так приємно розмовляти.

— Дякую за прогулянку, — зупиняюсь, коли заходимо в арку.

— Даси свій номер? — дістає з кишені джинсів телефон. Такий впевнений. Вчора мене це страшенно дратувало, а сьогодні… Подобається?

— Записуй, — диктую і відмічаю для себе, що роблю паузи, аби він всі цифри записав правильно.

— Я завтра зателефоную. Сходимо погуляти?

— Можна, —  всередині дивне нове відчуття.

— У мене завтра тренування. Щоб не бентежити тебе своїм виглядом приїду після нього. Добре?

— Добре, — відповідаю тихо.

— Тоді бувай, Алю.

— До завтра, — не встигаю ступити кроку, як він підходить впритул й кладе руку на мою талію. Затамовую подих, розгублено дивлячись в його очі. Макар нахиляється й лишає на моїх вустах легкий поцілунок. Ніжний і дуже короткий, а в мені одночасно вибухають мільйони салютів.

— Чекатиму нашої зустрічі, мишко, — відступає й, не озираючись, виходить з арки.