Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Соломія згортає папери, які до цього вивчала й хаотично розкидала по столику в кав’ярні. Головне, що їй зараз треба, — не палитися й не привертати зайвої уваги, а вона — любительниця навести безлад на робочому місці.
Як їй проводити розслідування, вона поки що не зрозуміла. Простіше — всім телефонувати й шукати якісь документи у вільному доступі. Але ж чи даси це їй потрібний обсяг даних? Чи можна буде з цим публікуватися?
Драгун відпиває каву, задумливо озирається по боках. Кав’ярня Ярослава розташована у новобудові, але далеченько від її дома. Соля влаштовувала собі іноді прогулянки з дому до кав’ярні. Бо тільки виключна кава коштувала того, щоб витратити пів години свого часу на прогулянку. Тим паче зараз, у розпал робочого дня, тут мало людей. Навряд чи під пекельним сонцем хтось насолоджується гарячою кавою. Тільки купка підлітків заходила купити собі якісь холодні коктейлі й пішла геть.
Працювати тут зручно. Ніхто не заважає, аромат кавових напоїв налаштовує мозок на роботу.
— Комплімент від шефа, — поруч з ноутбуком на столі з’являється тарілка з чизкейком.
— Дякую, але який шеф? Ви ж нічого не готуєте, — сміється Соломія, але від солодощів не відмовляється. Кажуть, що то теж іноді корисно. Бариста, яка й принесла їй ласощі, сідає напроти. Закидає ногу на ногу й дістає з кишені електронну цигарку.
— Тобі Ярик дозволяє палити прямо у кав’ярні?
— Не зовсім, — Орися затискає плечима. — Але ж його зараз тут немає і він не бачить.
— А камери?
— А камери тільки на моєму робочому місці. Тут така собі сліпа зона, — затискає плечима двоюрідна сестра й випускає декілька великих кілець пару.
— Ну-ну, я б не була так впевнена. Знаючи мого брата, там треба очікувати, що тут з вулиці щось тебе знімає або ще якась фіча мається.
— Думаєш? — Орися сідає вже нормально, напружується. Заправляє коротке волосся за вухо, збирається.
— Майже впевнена. Але ж якщо тут можна палити відвідувачам, то й ти можеш. Мабуть. Принаймні, поки тут немає інших клієнтів.
— Дякую, сестро, заспокоїла. Спочатку мене налякала, потім — ще більше налякала.
— Чим?
— Своєю невпевненістю. Ти Ярика краще знаєш, а тут — «мабуть», «принаймні».
— Ой, все, Рись, заспокойся. Якщо начальник буде лютувати, звертайся. Будемо воювати.
— Ага, а то тобі проблем з Ярославом не вистачає.
— Що, тобі вже донесли про моє минуле фіаско?
— У загальних рисах, — Рись знову розвалюється на стільці й робить затяжку, наче не вона ж хвилину тому переживала за потенційний наганяй від начальника й старшого двоюрідного брата за сумісництвом. — Ти непогано, кажуть, відпочила у місцях не дуже віддалених?
— Було б де відпочивати, — відхрещується Соломія. Схожим жестом заправляє волосся за вухо. Тільки якщо в Орисі воно було чорним і коротким, то у Солі — шоколадним і довгим.
— Просто не уявляю, як моя сестричка, така слухняна й велична, опинилась у поліції.
Соля театрально озирається по боках, а потім все ж дивиться на Рись з непідробленим замішанням:
— Яка у тебе є сестричка слухняна?
— Ой, Солько, ну не починай ось цю неперевершену акторську гру. У тебе хоч і шило зі сраки ніяк не вилізе, але ж ти точно слухняна. А якщо це спроба нарватися на компліменти від мене, яка тобою захоплюється, то вона невдала. Не буду я тобі просто так дифірамби співати.
Соломії стає ніяково. У неї нормальна самооцінка. Вона знає собі ціну. Вона постійно покращує себе. Але ж те, що для молодшої Рисі вона є предметом захоплення, вона не в курсі. І це несподівано. Гріха ховати не будемо, ще й приємно.
— Гаразд, жодних навмисних спроб витягнути з тебе компліменти, — сміється Драгун, виставляючи вперед себе відкриті долоні. — А якщо тебе цікавить, як я опинилась у поліції, то досить просто. Товаришувала з повіями. А там знаєш — з ким поведешся…
— Та ну, — Рись підіймає у гору одну брів. Точно не повірила в такий розклад. Воно, може, і на краще. Якщо ніхто не співвідносить із Соломією таке безглуздя, значить Ярослав утрирував. Не настільки вже вона й пропаща. Так би мовити, є ще, куди прагнути.
— Я тобі серйозно. Ото тобі й слухняна старша сестра. Якщо у нашій компанії і є, на кого рівнятися, то краще вибирай для того Ярослава. Він якось надійніше буде.
— Гаразд, я подумаю. А що ти тут вже пів дня засідаєш? Тебе вигнали з офісу?
— Та ні, вільний графік. Вирішила скласти братові касу сьогодні замість того, щоб чути з усіх боків про чергову блогерку нашого міста, що влаштовує собі неймовірне паті.
— То не твоя тусовка?
— Не зовсім. Хоча іноді такі заходи — дуже крута штука. Познайомитися з кимось можна, та й відпочити, — Соля закушує губу. А отім сама ж пхикає на свої слова: — Хоча відпочивати у кудлі гадюк — задоволення для мазохістів.
— Не може бути, що найвищий світ такий поганий? — Рись прикушує губу. Вона хоч і не набагато молодша за саму Солю, ще така дитина. Дарма що палить і набила собі чотири татуювання.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свої, Анна Чмутова », після закриття браузера.