Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

Проте згодом життя відновилося на скелястому західному березі — там виникло рибальське селище Гирлон. Незабаром над ним збудували кам'яне укріплення, щоб ховатися від піратів, які з розвитком торгівлі становили дедалі більшу небезпеку для прибережних поселень. Містечко стало стрімко розвиватися. Ним керували представники заможних родин, які першими зорієнтувалися у вигідному розташуванні міста та зуміли налагодити розгалужену торгівлю. Зібравшись лише один раз, міське віче встановило єдиний податок у десять відсотків з усіх видів прибутків. Його сплачували усі без винятку, і отримуваних коштів вистачало на всі міські потреби, передусім для захисту від піратів.

Квартал за кварталом, Гирлон зайняв майже все узбережжя протоки. З'явилися новий порт, купецький район з ринком, таверни, ще пізніше — храми. Позаяк на західному березі протоки місця для будівництва вже не вистачало, частина гирлонських родин перебралися на східний берег, знову заселивши порожнє плато. Така собі кругова міграція людей з циклом у кільканадцять сторіч.

Попервах на плато виникло невеличке селище, а згодом містечко, що перетворилося на передмістя Гирлона. За назвою плато його найменували Туапулатом, а протоку, що єднала бухту з морем — Туагирлонською. У процесі інтенсивного будівництва туапулатці виявили ті самі печери прадавніх рибалок, і це стало предметом неабиякої гордості мешканців плато — вони цілком серйозно уявляли себе нащадками давно зниклої первісної цивілізації. З часом місцева молодь спромоглася перетворити катакомби на щось середнє між музеєм і вільним культурним простором — першим на планеті, що додатково живило місцеву гордість.

Якийсь час Туапулат цілком серйозно намагався конкурувати з «метрополією» за «рибні місця», але його мешканці швидко зрозуміли, що кооперація є набагато вигіднішою. У Гирлона та Туапулата з'явився спільний риболовецький, а тоді й торговий флот. Коли Гирлон перетворився на Князівство, Туапулат, трохи покомизившись, визнав себе частиною новоутвореної держави. Спільні прибутки ще більше сприяли процвітанню обох міст.

Туапулатці почали забудовувати своїми невеликими віллами західний схил мису, підбираючись від берега вгору, до підніжжя стрімкої скелі, що звалася Бурегон. На бухту нерідко налітали буревії, і саме скеля захищала від стихії споруди, які розташувалися у її тіні. На схід за Бурегоном, який відокремлював мис від материка, розкинулася суха безліса рівнина, де віяли шалені вітри та пилові бурі. Повз Бурегон високим берегом проходив єдиний суходільний шлях, що вів з Туапулата далеко на схід.

Так історично склалося, що Гирлонські князі майже не претендували на прибутки своїх підданих. Державна скарбниця наповнювалася за рахунок єдиного податку — десять відсотків з будь-яких видів прибутків. За правлячим князем закріплювалися три монополії. Першою була торгівля бузковими перлами, які видобувалися у підводних печерах гирлонського узбережжя і високо цінувалися по всій Деолі. Другою — торгівля ікрою унікальної риби, яка так і звалася — гирлона. Вона приходила на нерест до бухти на початку літа, коли починався сезон дощів. Туагирлонська бухта була єдиним відомим нерестилищем гирлони на планеті. Під час нересту усім рибалкам, окрім членів двох родин, які мали спадковий привілей від князя, під страхом смерті заборонялося виходити в море. Ікра гирлони являла собою гастрономічне диво — делікатес, рівного якому не було на планеті. Рецепт її консервування становив родинну таємницю князів Гирлонських. Історія не знала жодного випадку, коли браконьєрам, які всупереч забороні вряди-годи все ж видобували ікру, вдалося б довести її до товарної кондиції.

Князі нарівні зі своїми підданими сплачували до державної скарбниці десятину з усіх своїх прибутків — єдиний випадок оподаткування монарха на планеті.

Третя князівська монополія водночас являла собою і спосіб гарантувати військово-політичну безпеку міста-держави. Це була монополія на банківську діяльність. Багатії з усієї Деоли тримали значну частину своїх капіталів на депозитних рахунках у надійному і єдиному у Князівстві Банку Гирлона — власності правлячого князя. Банк сплачував мінімальні депозитні відсотки, але ніколи не цікавився походженням грошей і гарантував повернення внесків усіма активами, що були у власності корони. Гирлонські дукати являли собою найнадійнішу валюту на Деолі. Вони беззастережно приймалися до сплати по всій планеті, крім Республіки Дуумвірів. Імперія, Королівство та Султанат уважно стежили одне за одним, аби не допустити, щоб Князівство потрапило у залежність від когось із них, бо нейтральний Гирлон гарантував фінансову стабільність їх усіх. Навіть Конфедерація Залізних Гір та Республіка Дуумвірів мусили дотримуватися цієї неписаної, а може, таємно писаної угоди.

Близько півтора століття тому офіційна історична наука Республіки оголосила, що якщо майже вся світова цивілізація походить саме з Туапулата — найстародавнішого на планеті поселення, то цей порт має «аж сакральне значення для національної гордості» саме громадян Республіки. Недарма ж її столиця Тіапулат і порт Туапулат мають настільки подібні назви. Під приводом повернення «своїх історичних територій» Республіка несподіваним маневром окупувала практично не укріплений від збройного нападу Туапулат, а разом і південно-східну частину узбережжя бухти. Сталося це більше сторіччя тому. Цим кроком Республіка порушила нейтралітет Гирлона та баланс впливів на континенті, тому на допомогу Князівству скерували свої військові контингенти усі інші держави, утворивши «Альянс стримування». Цей військовий союз захистив місто Гирлон, але Туапулат так і залишився окупованим.

Щоб надати своїм діям якусь подобу законності, дуумвіри провели на окупованій території «референдум возз'єднання». У такий спосіб вони намагалися переконати не так інші країни, як своїх власних громадян у тому, що не привласнювали силоміць чужі території, а здійснили «віковічні прагнення трудового люду Туапулата жити у славетній Республіці Дуумвірвів». Насправді у референдумі взяли участь передусім військовослужбовці окупаційного контингенту, а також терміново переселені до привласненого Республікою порту напівкримінальні елементи та бомжі, зібрані по всіх нетрях країни. Корінні мешканці міста з огидою проігнорували те «волевиявлення».

Заволодівши Туапулатом, тодішні дуумвіри сподівалися також отримати доступ до підводних печер, де величезні хижі молюски у своїх еліпсоподібних двоїстих мушлях вирощували коштовні перлини від рожевого до темно-фіолетового кольору. Та виявилося, що печер зі східного боку бухти майже немає — абсолютна їх більшість знаходиться на північний захід. А в тих печерах, які все ж вдалося відшукати, вода виявилася настільки холодною, що мушлі у ній ледь виживали і були неспроможні створювати вартісні перлини — тільки невиразні блідо-сірі зернята неправильної форми, придатні хіба що для виробів кустарів. Так само не вдалося розкрити секрет зберігання ікри, яку браконьєри з Республіки за наказом дуумвірів вряди-годи видобували на нерестилищах, що також були розташовані з гирлонського боку.

Гирлон