Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

Варта зчепила руки в замок і не відривала погляду від битви перших заступників. Власне, битвою це важко було назвати. У коло темних та світляків виштовхали Макса і його суперника — білявого алхіміка, який працював у Вартиній забігайлівці в іншу зміну. Його імені дівчина не знала. Щойно спостерігачі оголосили початок, маг кинувся на світлого, як на смертельного ворога.

Розчерк — і права, робоча рука алхіміка стікає кров’ю.

Дзвін натягнутої павутини — і білявець лежить на землі, важко хапаючи повітря ротом.

Розчерк!..

Варта не встигала помічати, як нитки енергії витанцьовують під пальцями Максиміліана — він настільки віртуозно перебирав атаки. Не давав супернику ні секунди поблажки, ні шансу вдихнути.

— Він його, граючи, переможе! — захоплено видихнула зовсім юна чародійка, котра якимось дивом затесалась між глядачів. Варта зиркнула на неї нищівним поглядом. Неповнолітнім забороняли навіть наближатися до місць таких сутичок — хіба хтось старший приведе. Але тоді увагу дівчини знову привернула дуель.

Максиміліанів суперник устиг накреслити в нього перед носом атаку. Невидимі елементи зійшлися — й бахнуло. Проте маг метнувся назад, уникнувши вибуху. Його темне волосся й синя футболка задиміли.

Зачепило.

Тут Макс розвів руки в сторони, ніби намірявся прийняти атаку, якою б вона не була. Проте Варта навіть на відстані завважила, як надулися вени на його руках.

Алхімік зробив крок уперед і похитнувся.

Чародій натужно звів руки разом — і на мить клубок, де спліталися нитки енергій, став видимим.

І вибухнув.

Макс за мить до того кинув свою атаку в бік суперника. Той заточився і впав.

Маг різко наступив на руку суперника. Вибивши крейду, Максиміліан розчавив її важким черевиком.

Білявець, що простягнувся на землі, кволо потягся за іншим шматком. Але Максиміліан зірвав шкіряну сумку із крейдою з його пояса. Тоді замахнувся і перекинув її через високу огорожу біля архівної вежі.

— У світляка жодного шансу. Навіть якщо він натицяв крейди у кожну кишеню, а не схоже на те, — протягнула Дикоросла. І вона була права: без крейди алхімік не міг торкатися до енергії. Та й заюшене кров’ю обличчя виглядало зовсім зле.

Світлий звів закривавлені пальці вгору і видихнув:

— Моя поразка.

Макс підняв руки вгору. Його долоні почервоніли від опіків. Волосся досі диміло. Крики радості, які зустріли переможця, могли оглушити.

Алхімік, не струшуючи болото з одягу, пошкандибав назад до своїх. Люцем зустрів його мовчанкою. Негласний лідер світляків не любив виказувати, що коїться в його голові. А прісна мармиза, завжди однаково бліда і зверхня, виражала мало емоцій.

— Перемога за Максиміліаном з боку Алхімеї! — радісно повідомив Неф, спостерігач від темних.

— Наступні! — вигукнув спостерігач від світляків. — Молібден із боку Алхімеї і Люсент із боку Люцема.

— Його сестра проти її брата, — шепнула Дикоросла, котра стояла за спиною Варти і коментувала кожен рух дуелянтів. — Ти диви. Цікаво, чиї сімейні узи переважать?

— Переважать везіння і швидкість. І вміння терпіти біль, — відрізала чаклунка, спостерігаючи за тим, як наперед виходить довготелеса і худа сестра Люцема в білій сукні.

— Ади, яка цяця, — відьма пирснула. — Сподіваюся, Моль допоможе їй вивалятися в багнюці!..

Варта цитьнула на подругу. Проте місце для дуелі в парку на Цитаделі обрали недарма. Небагато тут нічних гуляк. А галявина біля чорної і страшної поночі вежі-архіву якраз підходить, щоб начистити комусь пику. І болото, яке квацяло під ногами після нещодавньої зливи, додавало шансів принизити суперника.

— Моль, крила ще не пообривали? — проспівала Люцемова сестра, розминаючи пальці.

Молібден не відповів, зреагувавши на юнацьке прізвисько лише іронічною посмішкою.

— Він покладе її, — видала Дикоросла впевненим тоном. — Хоча б тому, що я тут.

Варта посміхнулася попри те, що хвилювання затоплювало її. Подруга добре знала про погляди брата Аллі у свій бік. Настільки добре, що це ставало постійною причиною кпинів та пліток під час шабашів молодших, якими керували Ромашка з Ружичкою. Але відьми ніколи насправді не віддавали своє серце нікому.

— Молю, якщо ти її завалиш, за мною сюрприз! — Дикоросла раптом протиснулася вперед, зірвала із себе смугасту майку і замахала нею в повітрі, мовби транспарантом підтримки.

— Не порушувати межі кола! — процідив крізь зуби світляк-спостерігач, поки його напарник та інші темні валилися зі сміху.

Оголосили початок.

Алхімік зірвався праворуч. На місці, де він щойно стояв, пробігли іскри струму.

Люсент опустила руку, стріпуючи з неї залишки енергії.

— Повільно, — Молібден клацнув пальцями і кресонув двома шматками крейди щось просто в повітрі, ніби хотів отримати іскру. З його боку розтеклися тонкі нитки, які зіткнулися за спиною світлої.

Люсент тільки недбало глянула на замкнене коло й підняла руку вгору, ніби замішувала нею щось у небі.

Нитка атаки Молібдена торкнулася її шкіри і... Варта очікувала, що зараз бризне кров. Що на світлячку накинеться біль. Що сестра Люцема осяде на землю, скована павутиною, якої вона й не намагалась уникнути.

Але тут щось сталося. Щось дивне.

Люсент продовжувала стовбичити з піднятою рукою, обертаючи її та згрібаючи павутину в одне складне плетиво. Нитки атаки не торкалися її або ж не приносили жодної шкоди, а викликали тільки поблажливу посмішку на губах світлячки.

Здивований гомін пробігся колом.

— Та вона використовує свою тінь! Це заборонено! — кинув Тайфун загрозливо і вже почав пробиватися вперед.

— Смію зауважити, шановний пітьмавий, що я ні краплі не тінь, — відповіла йому Люсент спокійно, не розплющуючи примружених очей. — І ви зможете впевнитися в цьому, як тільки я переможу.

Варта перевела погляд на Молібдена. Чому він не нападав? Чому спинився?

— Його що, заціпило? — Дикоросла вчепилася гострими нігтями в руку подруги так, що ледь не проколола їй шкіру. Але схоже, що так і було. Другий заступник і брат Аллі завмер, ніби заморожений. Крейда вислизнула з його пальців. Коли на його голову опустилася закручена атака Люсент, він не зробив ні кроку, щоб її уникнути, ні руху, щоб захиститися.

Крові не було.

Молібден просто повалився обличчям на землю і не підводився довгі півхвилини. Обидві сторони очікували в тиші. Напруга зависла в повітрі. Врешті спостерігачі визнали програш заступника Аллі. Дикоросла гукнула щось скрипучим голосом до своїх відьом, і вони всі кинулися до алхіміка. Тайфун і Ферум допомогли винести непритомного Молібдена з кола.

Він програв.

Один-один.

Варта розуміла,