read-books.club » Класика » Пошились у дурні, Кропивницький 📚 - Українською

Читати книгу - "Пошились у дурні, Кропивницький"

231
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пошились у дурні" автора Кропивницький. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 13
Перейти на сторінку:
class="p">З Дран­ко­во­го дво­ру чут­но гав­кан­ня.

Дранко (хут­ко підбіга до сво­го ти­ну і заг­ля­да у двір). Со­ба­ки заг­риз­лись! Он вже Ва­силь по­вер­нув­ся. (Гу­ка). Іди ж, іди до кузні, нічо­го там пе­ре­мор­гу­ва­тись!


Кукса. А він хіба ту­ди?


Дранко. Ні, те­пер вже не помічаю, а перш тро­хи стріляв… Тільки моя Гор­пи­на до нього…


Кукса. Го­рить?


Дранко. Аж па­шить.


Кукса. Отак моя Ориш­ка до Ан­то­на, тільки що Ан­тон не таківський…


Дранко. Не вірте!


Кукса. Не­на­ви­дить бабів!


Дранко. А я вам ка­жу: не вірте! От за Ва­си­ля, то го­ло­ву пок­ла­ду під ку­вад­ло! Як тільки кот­ра з дівчат на­вер­неться до кузні, то він за­раз розігріє жи­га­ло та так у вічі й штри­ка!


Кукса. Не вірте!


Дранко. Роз­ка­зуй­те!


Кукса. Не вірте, ка­жу вам!


Дранко. Го­воріть собі!


Кукса. Ох-хо-хо! Так за що ж, за що ж на мою го­ло­ву зва­ли­лось та­ке го­ре? Во­но, мов на пшо­но, по­товк­ло мою ду­шу, мов на круп­чат­ку, по­дер­ло моє сер­це!


Дранко. Не­хай би там дер­ло, то пус­те діло!.. А тут мов об­ценька­ми зда­ви­ло те­бе і ріже тобі ду­шу, як кри­цю ту­пий тер­пуг!..


Кукса (співа).




За що ти, бо­же,


Струїв мій вік?




Дранко.




Без­щас­ний на світі


Я чо­ловік!




Кукса.




Ой чи вже ж мені щох­вилі


Клопіт той три­ма­ти?




Дранко.




Чи вже ж мені су­по­кою


І хвилі не ма­ти?




Кукса і Дран­ко (ра­зом).




О-о-о-о-о-о!..


Згляньсь на­до мною!


Дай хоч хви­ли­ну


В день су­по­кою!




Дранко.




Ой чи ду­мав ти, Сте­па­не,


Що та­ка біда нас­та­не?




Кукса.




Чи га­дав вже ти, Мак­си­ме,


Що та­ка біда нас­тиг­не?..




Дранко.




Хоч повісся,


Хоч вда­ви­ся!




Кукса.




Хоч здурій


Або ж ска­зи­ся!




Кукса і Дран­ко (ра­зом).




Або сядь, мов­чи та диш,


От тобі, Ганд­зю, книш!




Кукса.




Ко­ли б знав те ли­хо,


То зро­ду б не же­нивсь!




Дранко.




Ко­ли б га­дав го­ре,


Кра­ще б уда­вивсь!




Кукса.




Як п'ять до­чок ма­ти,


То кра­ще здуріти!




Дранко.




Ні, з сьома доч­ка­ми


Віку не до­жи­ти!




Дранко і Кук­са (ра­зом).




Ох-ох-ох-ох-ох-ох-ох,


Без­щас­на до­ле!


Яке я терп­лю


Тяж­кеє го­ре!




Дранко.




Ой чи ду­мав ти, Сте­па­не? "' т. д.




Кукса.




Чи га­дав же ти, Мак­си­ме? і т. д.


Єсть же в світі лю­ди,


Що го­ря не ма­ють.




Дранко.




Замість сьома до­чок,


Од­ну собі ма­ють.


Інший од­ну має,


Та й ту прок­ли­нає.




Кукса.




Ох, прав­да, сусіде,


Що і так бу­ває.




Дранко.




Дранко і Кук­са (ра­зом).


Ох-ох-ох-ох,


Згляньсь на­до мною,


Дай хоч хви­ли­ну


В день су­по­кою.




Дранко.




Ой чи ду­мав і т. д.




З дворів чу­ти регіт.


Ій-богу, вже Гор­пи­на вик­ра­дається ку­дись! Де б мені ду­би­ну за­че­пи­ти? Пост­ри­вай же, я тобі дам пе­че­риці! (Ви­тя­га з ти­ну кілок і біжить в подвір'я).


Кукса. Піти ще у млин, чи не зас­ну хоч тро­хи?.. Та, мо­же, зас­по­ко­юсь.


Антон (пос­терігши йо­го, кри­чить на Ориш­ку). Уби­рай­ся, уби­рай­ся з мли­на, нічо­го тобі тут за­сид­жу­ва­тись!


Кукса. Ай, мо­ло­дець Ан­тон! (До Ориш­ки). Поцілуй йо­го, Ориш­ко, то він за­раз по­добріша! (Ре­го­че).


Антон. Як ви, ха­зяїн, отак бу­де­те пов­ча­ти її, то я й ро­що­ту поп­ро­сю!


Кукса сміюч­ись пішов у млин.


Кук­са (ти­хо). Та то я на­ро­чи­то…



ЯВА 6



Оришка ви­хо­дить усміха­ючись.


Оришка. Ну, та й не хит­рий же Ан­тон? Як дос­томітно удає з се­бе сер­ди­то­го, ніби й справді не­на­ви­дить ме­не… А вже як він ме­не лю­бе, як ко­хає, то й не знаю, чи змо­же який інший па­ру­бок ко­ха­ти так дівку! І цілує, і при­гор­тає, і ще­бе­че!.. І так же то лю­бо тоді ста­не на сер­цеві та ве­се­ло! (Співи).




Любий Ан­то­не,


Мій ти со­ко­ле,


Ти ж мій ко­ха­ний,


Ти ж мій жа­да­ний!


Як мені лю­бо


Вкупці з то­бою!


Не зрадь же ме­не,


Мій ти со­бо­лю!


Моя ти дум­ко,


Мій ти криш­та­лю,


Тебе ж, сер­денько,


Щиро ко­хаю.


Як мені лю­бо і т. д.




(Пішла в ха­ту).



ЯВА 7



Дранко і Гор­пи­на.


Горпина (іду­чи че­рез кін). Я ж вам ка­жу, що за­раз вер­нусь!


Дранко. А я тобі ка­жу: вер­нись! Вер­нись за­раз мені, бо но­ги по­пе­ре­би­ваю!


Горпина. А я вам ка­жу: не вер­нусь-та­ки. (Пішла)


Дранко. Ах ти ж анах­те­ма! (Ки­дає вслід їй па­ли­цю і по­па­ди в Ска­кун­ця).



ЯВА 8



Дранко і Ска­ку­нець.


Скакунець (підняв пал­ку). Ну що ж, як оцей до­ку­мент та предс­тав­лю я до осо­би ми­ро­во­го судді?


Дранко. Ви­ба­чай­те, то я не­на­ро­ком!


Скакунець. Що мені з ва­шо­го "ви­ба­чай­те"? Ви моїй особі мог­ли оцією осо­бой но­ги по­пе­ре­би­вать.


Дранко. Ви­ба­чай­те, будь лас­ка!


Скакунець. Знов "ви­ба­чай­те"! Чуд­ний на­род!


Дранко. А чо­го ж вам ще?


Скакунець. Не до­во­дя до осо­би ми­ро­во­го судді, пред­ла­гаю вашій особі зап­ла­тить моїй особі руб сереб­ра. На це вам даю стро­ку три дні. Це од­на стат­тя. А дру­гий па­раг­раф: маю до вас лис­та з го­ро­да.


Дранко. Лис­та? Да­вай­те мерщій! (Убік). Пев­но, від Лахтійо­на Хве­до­ро­ви­ча з го­ро­да! Мо­же, про що ціка­ве пи­ше?


Скакунець (гу­ка в двір Кук­си). А хто там є жи­вий? Скажіть ха­зяїнові, що маю до нього лист з го­ро­да!



ЯВА 9



Кукса хут­ко ви­хо­дить з мли­на.


Кукса. Ка­же­те, лис­та до ме­не при­нес­ли? (Убік). Пев­но, хтось з при­ятелів чи не же­ни­ха рає?..


Дранко. Да­вай­те ж мерщій, бо мені ніко­ли!


Пи­сар. Ніко­ли не тре­ба ха­па­тись! Хто ха­пається, той тільки діло псує, так і в псал­тирі по­ка­за­но: хто спішить, той лю­дей смішить… Так-то, при­ятелі мої лю­бенії і ми­лос­тиві го­су­дарі.


Кукса. По­жа­луй­ста, мерщій да­вай­те!


Писар. Що?


Кукса. Та лист же!


Писар. Який?


Дранко. А, які-бо ви! Тут пов­на го­ло­ва кло­по­ту!..


Кукса. Аж гу­де в го­лові, як у млині, від то­го кло­по­ту…


Писар. Слу­хай­те сю­ди, я вам роз­ка­жу од­ну прич­ту. Їхав один чо­ловік че­рез ву­зенький місток, а йо­му на­зустріч по­лу­па­нок. "Звер­тай!" - кри­чить по­лу­па­нок. Той мов­чить. "Звер­тай!" - кри­чить уд­ру­ге. Той та­ки мов­чить. По­лу­па­нок ба­че, що не­пе­ре­ва­га, вже про­мо­вив сти­ха: "Будь лас­ка, звер­ни, чо­ловіче доб­рий". А чо­ловік тоді і од­мо­вив: "А де ж ва­ше здрас­туй­те?.."


Кукса і Дран­ко. Хіба ж ми з ва­ми не здрасту­ва­лись?


Писар. По справці ока­зується,

1 ... 3 4 5 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пошились у дурні, Кропивницький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Пошились у дурні, Кропивницький» жанру - Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Пошились у дурні, Кропивницький"