Читати книгу - "Із збірки "Чужиною", Олександр Олесь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона всміхнулася мені,
Сама смутна - мені всміхнулась!
Ах, пані, це було вві сні,
Але до мене молодість вернулась,
Безхмарні думи і пісні.
26.04.1919
«Сьогодні стрінемось... Ми станемо знайомі…»
Сьогодні стрінемось... Ми станемо знайомі...
Для вас це зайвий епізод,-
Для мене ж день думок, турбот,
Яких не спишеш в цілім томі.
Сьогодні тепле «ти», яким любив я звати
Тебе в думках, на зимне «ви» зміню,
Сьогодні будем ми в кафе дрімати,
А далі їстимем меню.
Сьогодні я довідаюсь, напевно,
Що маєш мужа ти сім літ,
І все, все те, що так було таємно,
Осипить свій первісний цвіт.
І, може, завтра я прийду, але до книжки,
Щоб в ній співать тобі, вже не звернусь,
І від твоєї дивної усмішки,
Скривившись, мовчки одвернусь.
28.04.1919
«Урбанікелер, Урбанікелер…»
Урбанікелер, Урбанікелер,1
Ех, не один я лишив там гелер,
І не один я там випив трунок
Під «Dich ich liebe»,2 під поцілунок.
О Гумберт Мольгейм! Хто ще знайшов би
Без тебе, майстре, ці катакомби,
Хто обернув би сумну пустелю
В корчму привітну, в ясну оселю.
Вечірня сутінь серпанком в’ється,
Вино злотисте промінням ллється,
Пташки-віденки щебечуть, грають,
І, наче крила, їх руки мають.
Летять пташками в голодні шлунки,
Як жар, гарячі їх поцілунки...
Уста шепочуть: «Люблю, кохаю,
Тебе чи іншу - хіба я знаю».
Урбанікелер, Урбанікелер,
Ах, не один я лишив там гелер,
Коли б не келер, коли б не злидні,
І досі б жив я в веселім Відні!
3.03.1919
«Ах, як любив я в кірху Стефана…»
Ах, як любив я в кірху Стефана
З розбитим серцем заходить зрана!
Коли людей ще в храмі немає,
Коли на крилах спокій літає.
Дививсь я вгору, дививсь на стелі,
Шукав я Бога в святій пустелі...
І не знаходив, а в серці в мене
Мій бог розп’ятий кричав шалено.
4.04.1919
«Весна, Шенбрун і липові алеї…»
Весна, Шенбрун і липові алеї...
Повітря чисте, як кришталь...
Цвітуть лілеї,
Цвіте миндаль.
Іду і дихаю, і образи кохані
Устами голосно зову...
Пізнав в тумані -
І знов живу.
І чую рев звірячий, тужно-лютий...
Дивлюсь... і бачу з-за дерев:
Стоїть закутий
У клітку лев.
А поруч з ним кондор розправив крила
І гріє їх на сонці веснянім...
«О воле мила!»
Не крикнуть їм.
Фламінго з Нігеру цвітуть квітками;
Сидять, схилившись, кенгуру,
І журавлі кричать сльозами:
«Умру, умру».
Бізони, зебри, антилопи
Ось-ось надірвуть голоси:
«З’їдять! з’їдять! Мерщій з Європи
В старі ліси!»
Стояли довго ми, дивились і мовчали...
Навколо цвів миндаль і буз...
Десь журно лебеді кричали...
Свистів француз.
11.04.1919
«Подайте вістоньку через усі препони…»
Подайте вістоньку через усі препони,
Чи в великодну ніч у нас дзвонили дзвони,
Чи усміхалися і очі, і уста,
Чи вірили в воскреслого Христа?!.
Подайте вістоньку через усі препони.
Подайте вістоньку - чи ще не всі в могилі
Мої брати і сестри милі,
Чи ще розірваний наш стяг
Живе в поранених серцях?..
Подайте вістоньку - чи ще не всі в могилі.
20.04.1919
«Все проти нас! Земля і небо…»
Все проти нас! Земля і небо.
Могила викопана нам...
А ми з усмішками ясними
Будуєм вимріяний храм.
Усю плодючу нашу землю
Давно забрали вороги,
А ми з усмішками ясними
Куєм, лаштуємо плуги.
Земля і небо нас жахають,
Шпурляють в груди блискавки,
А ми з усмішками ясними
В полях зриваємо квітки.
20.07.1919
«Малесенька ластівка зранку мені…»
Малесенька ластівка зранку мені
Співає-щебече пісні весняні.
І весело в’ється вгорі над вікном,
І має привітно стрільчастим крилом.
Про що ти співаєш-щебечеш мені,
Про місячні ночі, про сонячні дні,
Але сього року весна не весна,
І хмарою вкрита моя сторона.
Розбиті навіки скарбниці її,
А в них всі надії лежали мої.
Та пташка щебече-співає мені:
«Вже сонце, вже сонце в твоїй стороні,
Сам дух, дух народу прокинувся вже
І скарби народні й твої стереже».
6.03.1919
«Зашуміло в полі... вихор пролетів…»
Зашуміло в полі... вихор пролетів,
Поламав три дуба - велетнів лісів -
І з веселим сміхом заховавсь в кущах,
Навкруги і сльози, і жалі, і жах.
Гей, ліси трухляві! Це ще не усе!
Гляньте, яку хмару вітер вам несе!
Ранок ваш потоне в глибині пітьми,
В бубни блискавками загримлять громи.
6.06.1919
«Боюся думати... Думки ж, як стріли…»
Боюся думати... Думки ж, як стріли,
Летять і ранять мозок мій.
О Боже мій! Немає сили!!
Що там, у стороні моїй!!
Чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із збірки "Чужиною", Олександр Олесь», після закриття браузера.
