Читати книгу - "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П."

Не бачила джигуна,

І журби чорт має:

{Нехай же він, волоцюга,

До двох не ходжає!} Bis

Маруся (скінчивши). Отак йому й справді!

Ті ж і Грицько.

Чути здалеку пісню.

Маруся. Чи не Грицько?

Дарина. Він, здається, він.

Маруся. Пождім, він сюди йтиме.

Грицько (співа спочатку за сценою, а потім другий куплет на сцені).

Добривечір тобі, зелена діброво!

Переночуй хоч ніченьку мене, молодого!

Не переночую, бо славоньку чую,

Та про твою, козаченьку, голову буйную!

Добривечір тобі, зелений байраче!

Переночуй хоч ніченьку ти волю козачу!

Не переночую, бо ворогів чую,

Що на волю козацькую кайдани готують!

(Скінчивши пісню, йде далі.)

Маруся. Чи не вгледів, чи не хоче й здороватись?

Дарина. Грицьку! Грицьку!

Грицько. Га! Хто там? Це ти, Дарино? (Вертається.)

Дарина. Я та ще хтось!

Грицько (підійшов). А, здорові були! З різдвом святим! (Здоровається.)

Маруся. Спасибі... хоч на снігу здибались, а то не знали б, може, що сьогодні й свято.

Дарина. Хіба ти у них не був?

Грицько. Та якось... то за сим, то за тим...

Маруся. І то,- тепер і хату трудно знайти!

Грицько. Може, кому й легко, коли стежка протоптана.

Маруся. Була протоптана, та, либонь, хуртовиною замело.

Грицько. Прошеному гостю прометуть і замети, а непрошений - за татарина здасться.

Маруся. На прошеного гостя треба багато; а ми люди не з перцем, а тільки з щирим серцем; хто прийде - раді, а хто забув - бога ради!

Грицько. Ну, що ж! До бога позиватись не підемо... Зоставайтесь щасливі!

Дарина. Та куди ти? Наплескав, що й купи не держиться, та й руша!

Грицько (йде). Ніколи; треба додому, діло єсть.

Дарина. Яке там діло у свято? Слухай, вернись!

Грицько пішов.

Що це з ним? Мов кукільвану наївся.

Маруся (збентежено). Не знаю... Зовсім не хоче говорити й дивитись... Закида щось образливе... Зневажа умисне... Наклепи якісь, чи що? Я мушу знати причину! За віщо ж? За віщо ж?!

Дарина. Я допитаюсь у його...

Маруся. Так ходім зараз і ми туди; я спитаю його, яка причина, що він цурається мене, що важким духом дише? Нехай по щирості скаже, чим я перед ним провинила? Хто нас розраяти хоче? (Розстібує кожушанку.) Ходім швидче! Душно мені.

Дарина. Ходім, ходім!

Пішли.

Хома сам.

Хома (виходить). Гаразд, що підслухав: вона закохана в Грицька! А-а! Я добре зробив, що пустив Грицькові про неї жука. Але треба ще й матері: вона горда, а він ревнивий, завзятий... Розміркуємо, розміркуємо... Грицько, значить, найбільший ворог: його треба здихатись. Але як? Яким способом? Маруся закрутила Потапові голову... Його, значить, на Грицька нацькувати. Ех, коли б обох разом до чорта! Зосталася б вона сама собі, без помочі, без поради,- а я б тоді один з щирістю, з приязню... один без супротивників... Хе-хе-хе-хе! Ця думка, мов блискавка, вдарила мені в голову... (Замислюється.) Що б же його придумати? Яку б пастку поставити? В голові гуде, думки розбігаються…

Хома, Потап, Дмитро й другі парубки.

Дмитро (за коном). Ей, ви, медведики, жвавіше! Корінний, наляж, орчиковий, звивайсь!

Другі голоси. Батогами їх, ледачих!

Сміх.

На кін виїжджають санки, запряжені двома медведями; на санках сидить Дмитро, одягнений дівчиною: на голові йому паперовий вінок, осяяний зсередини свічкою. Позаду дві кози й хлопці. Процесія під’їжджа до хати Хоми. Всі співають.

Хор

Ой наша Меланка

Вбрана, як панянка,

Що ж то люба й мила:

Коси розпустила,

Витріщила очі

Серед глупої ночі.

Ой чого ж їй дати,

Щоб ушанувати?

Та скидайте з миру

Яєць, масла, сиру,

Горілочки в жбани,

Догодити пані.

Хома (одчиня двері). Спасибі вам, пани молодці, за честь і за шану!

Потап. А вже й панну привезли до тебе, як намальовану, та таку палку, що й зиму спалить.

Другі. Треба звеличати її!

Хома. Я вам два відра горілки поставлю. Чи згода?

Усі. Згода, згода, спасибі!

Дмитро. А ясній панні, господарю, дай за труди окро́ме, бо оті лодарі мені не дадуть. Мені хоч трішечки, та наливочки хоч піввідра!

Усі. Ой мала мила, мало й запросила!

Хома (до Дмитра). Забіжи до мене, як одщедруєте, то дам.

Дмитро. Мені стидно: я дівчина.

Хома. То вишнівки не матимеш.

Дмитро. От наказаніє дівчиною бути, а проте вишнівка дорожча.

Сміх.

Хома (до Потапа). Я маю тобі щось сказати.