Читати книгу - "Сон літньої ночі, Вільям Шекспір"

Бо Пірам чоловік собою показний, такий красень, наче намальований, та ще й делікатний, одне слово, справжній кавалер. І тому тільки ти мусиш зіграти Пірама.

 

Навій

Ну гаразд, коли так, то зіграю. А яку бороду мені найкраще начепити? 16

 

Клинець

Та яку хочеш.

 

Навій

Я можу або солом’яно-біляву, або рудувату, або кармазиново-червону, або жовту-жовтісіньку, як французька крона.

 

Клинець

Ет, облиш ту Францію, вона ж геть облисіла від пранців, то щоб не грати тобі з голою пикою!.. Та ось вам ваші ролі, хлопці. Я прошу, благаю й наказую, щоб до завтрашнього вечора все вивчили напам’ять, і зійдемося в княжому гаю за милю від міста. Там ми при місяці влаштуємо репетицію, бо як зберемося в місті, то нас підглянуть та й розляпають скрізь про наш замір. А я тим часом складу список, яка бутахворія потрібна для нашої вистави. Та глядіть, не підведіть мене.

 

Навій

Прийдемо неодмінно й відрепетуємо п’єсу безпардонно, як по маслу. Та постарайтеся, щоб усе було як годиться. Бувайте здорові.

 

Клинець

Сходитись до Князевого дуба.

 

Навій

Гаразд! Хоч луснемо, а прийдемо.

 

Виходять.

 

ДІЯ ДРУГА

 

 

СЦЕНА 1

 

 

Входять Ельф з одного боку і Пак (Робін Паливода 17 ) з другого.

 

Пак

Ну, що там, духу, га? Куди біжиш?

 

Ельф

Над горою і над долом

Через ліс і оболонь,

Над садком і частоколом

Через воду і вогонь

Швидше місяця шугаю.

Королеви фей слуга я. 18

Я зрошаю моріжки, 19

Де вона веде танки.

В неї варта - квіти рясту

В жовтих платтячках крапчастих.

Кожна крапка - то рубін,

Квітку пахом поїть він.

Роси́нок тут я маю назбирати -

Квіткам замість сережок почіпляти.

Прощай, вайло! Лечу, бо за хвилину

Із почтом королева вже прилине!

 

Пак

Король іде побавитись сюди.

Щоб з ним вона не стрілася, гляди!

Бо він на неї лютий до нестями

За те, що є поміж її пажами

Украдене в індійського царя 20

Одне хлоп’я, вродливе, мов зоря.

Ревнивий Оберон 21 хотів малого

Забрати й ловчого зробити з нього,

Але вона хлоп’я не віддає:

Ним тішиться, йому віночки в’є,

І нині, як північною добою

В гаю чи в лісі стрінуться обоє,-

Так сваряться, що ельфів душить страх:

Ховаються усі по жолудях.

 

Ельф

Стривай... Я впізнаю тебе! Мабуть,

Ти той, кого Паливодою звуть.

Ти Робін, дух збиточний і веселий,

Дівчат лякаєш часто ти по селах,

І злизуєш вершки, й ламаєш жорна,

Не раз тебе кленуть селянки чорно,

Бо ти їм масло збити не даєш.

Чи сусло бражне в кадовбі псуєш.

Нічні від тебе терплять мандрівці:

Для кпин ти зводиш їх на манівці.

Та хто тебе ласкаво прозиває,

Від тебе поміч і удачу має.

Це справді ти?

 

Пак

Так, слушний здогад твій,

Я той веселий каверзник нічний.

За блазня в Оберона я служу.

То перед ситим огирем іржу,

Мов кобилиця; то залізу в кухоль

До п’яної старої пащекухи,

Печеним яблуком у губи скочу,

Коли вона пивця хильнути схоче,

Й на підборіддя вихлюпну їй пиво.

Кумася щось розказує слізливо;

Стільцем прикинусь. Жінці ж сісти де б -

Я вислизну, й вона додолу геп!

Кричить, кляне - ледь-ледь не захлинеться.

Те бачивши, за боки всяк береться,

Й регоче там до сліз людина кожна -

Не часто сміх такий почути можна!

Та ось і Оберон! Ну, ельфе, йди!

 

Ельф

Вже й пані тут. Недовго й до біди!

 

Входить з одного боку Оберон, король фей і ельфів, зі своїм почтом, а з другого - Тітанія, 22 королева, зі своїм.

 

Оберон

Не в добрий час, Тітаніє пихата!

 

Тітанія

Що, Оберон-ревнивець? Нумо далі,

Летімо, феї, геть, бо я зреклася

І ложа, й товариства Оберона.

 

Оберон

Зухвала, стій! Чи я тобі не пан?

 

Тітанія

А я тобі не пані? Але ж ти

З країни фей ушився тайкома

І цілий день в Коріновій подобі

Грав на сопілці й пісеньки складав

Зальотниці Філіді. 23 А чого

Ти прилетів аж з Індії сюди?

Бо та твоя дебела амазонка,

Ота твоя кохана войовниця

Бере з Тезеєм шлюб, і ти прилинув

Їх ложе шлюбне щастям наділити.

 

Оберон

Тітаніє, невже тобі не сором

Мені за Іпполіту дорікати,

Хоч ти чудово знаєш, що мені

Відомо, як Тезея любиш ти?

Хіба ж не ти його від Перігени 24

Зманила геть під зорями нічними?

Не ти його намовила покинуть

Еглею, Аріадну, Антіопу? 25

 

Тітанія

Це виплоди ревнивої уяви!

З кінця весни зійтись ми не могли

В долині, в горах, в лісі чи у лузі,

При джерелі, обкладенім камінням,

Чи над струмком в густих очеретах,

Чи на піску морського узбережжя,

Аби танки під вітру свист водити

Так, аби ти нам криком не завадив.

І вітер той, що марно нам свистів,

Розсердився і насмоктав із моря

Задушливих туманів, а вони

Дощами переповнили річки,