Читати книгу - "Шляхи титанів, Олександр Павлович Бердник"

— Основна маса енергії консервується. Так постановила Космічна Рада. Ви знаєте, що в наші дні проводяться експерименти по подоланню Простору без апаратів, за рахунок нейтралізації тяжіння.[1] От якраз для таких цілей ми й консервуємо енергію. Щоб вам стало ясніше, можу сказати, що загальна потужність енергетичних запасів нашої Системи в переводі на гравітаційний потенціал переважає гравітаційну енергію ста тисяч сонячних мас…

Світозар, а також Ені і Тора, які не чули таких цифр, охнули від несподіванки. Жінка задоволено посміхнулася.

— Енергетика — це життя, це майбутнє, — сказала вона. — Бажаю щастя…

Її постать зникла. На екрані знову з’явилося чорне провалля Космосу, засіяне мереживом зірок. З нього поволі виростала друга планета, обкутана білою ковдрою непроникливих хмар.

— Венера, — урочисто промовив Міровол. — Ну, тут не потрібно пояснень інших, тут працюю я і розповім тобі про все…

На екрані відкрилась перспектива планети. В похмуру далечінь котилися важкі фіолетові хвилі океану. Над берегами розкинулися плантації пишних дерев з жовтогарячим листям і криваво-червоними плодами. За плантаціями, під грядою сіро-зелених гір, виднілися куполи білосніжних котеджів.

— Поглянь, — з гордістю промовив Міровол. — Коли вперше наші далекі предки прибули на Венеру, вони потрапили в пекло. Безліч діючих вулканів, повітря заражене вуглекислотою і отруйними випарами, висока температура, при якій неможливо було нормально жити і працювати. Минуло кілька тисячоліть і планету не можна впізнати. Ми нейтралізували більшість вулканів, ліквідувавши вогнища радіоактивного розкладу, ми очистили атмосферу, прискорили обертання Венери навколо осі, бо вона оберталася раніше дуже повільно. І, нарешті, ми виростили ряд рослин з казковими властивостями…

— Що ж це за рослини? — не стримався Світозар. — Ми ще не знаємо про них?..

— Ні! — відповів Міровол. — Лише в цьому році ми завершили досліди. Довготривала перевірка була успішною, і наші рослини вирощуватимуться також на Землі… Так от, якості цих рослин незвичайні, їх плоди мають у собі абсолютно все необхідне для організму людини…

— Зачекай! — вигукнув здивований Світозар. — Ти хочеш сказати, що люди зможуть зовсім позбутися кухні? Зникне вся різноманітність їжі, до якої ми звикли?..

— А чому ж! — Було чутно, як Міровол засміявся в темряві. — Хіба це погано? Вирощувати тільки одну культуру рослин і не думати зовсім про кулінарію. Ви уявляєте, наскільки це полегшить нам життя? На штучних супутниках, станціях, на космольотах будуть оранжереї з цими рослинами. Людям залишиться лише одне — доглядати за ними…

— Але ж тоді почне змінюватися структура організму! Травна система і цілий ряд інших поступово перетворяться в рудименти!

Міровол знизав плечима.

— Ти, я бачу, відстоюєш естетичні форми людини, які стверджені тисячоліттями. Це пусте! Нам здаються некрасивими форми наших диких предків — волосатих, довгоруких, низьколобих, а наші нащадки, можливо, будуть сміятися з форм Діани або Афродіти, яким до цього часу поклоняємося ми… А втім, можна виробити ряд гімнастичних вправ, щоб зберегти наші форми, про які ти так турбуєшся!..

— У всякому разі — це чудесне відкриття! — озвалася Леліока. — Можна поздоровити тебе, Міроволе?..

— Не мене, а Селекційний Інститут Венери, — скромно уточнив Міровол. — Потім, потім… Тепер мова йде про долю Світоза-ра. Пішли далі…

Знову на екрані відкрилася безодня. Одна за одною пропливали чудесні картини різноманітного життя Системи Сонця. Присутні побували на десятках штучних супутників Землі і Сонця, які обслуговували космічні шляхи, на астероїдах, де добувалися метали й мінерали, на Плутоні, в приміщеннях біологічної станції, де вчені працювали над виведенням таких форм рослин і тварин, які пристосувалися б до температури світового простору і майже повного вакууму. Перші результати були успішними, як розповів Міроволу керівник робіт Бін.

Нарешті, батько повернув сина на Землю. Перед глядачами заплюскотіли хвилі Північного океану. Екран переніс глядачів під воду, де на дні, під могутніми ковпаками, працювали потужні реактори, що підтримували в океані стабільну температуру. Такі станції були також в Антарктиці. Вони всі разом регулювали клімат Землі.

Потім з’явилися підводні плантації морських їстівних рослин, колосальні копальні рідких елементів, підземні індустріальні центри, розумні машини, які керували автоматикою планети, наукові експедиції в стратосфері і на дні океану, археологічні розкопки в Африці і на островах в Тихому океані і ще багато цікавих захоплюючих картин.

Нарешті, екран погас. Чорна завіса покотилася донизу. Море сонячного проміння ринуло в приміщення. Міровол натиснув важілець на столі. Прозорі пластини, з яких складався купол приміщення, посунулися донизу, ховаючись під землю. Лише на невидимому каркасі залишилося мереживо в’юнких рослин з ніжними квітами-дзвіночками. Навколо розкинулася тремтлива туманна далечінь. В ній тонув блакитний рукав широкої річки з плакучими вербами на берегах, білі й рожеві будинки на тому боці та широкі плантації плодових дерев.

Світозар тривожно зітхнув, повернувся лицем до батька.

— Ну, от, сину, і все! — сказав Міровол. — Тепер ти можеш сказати, який же вибір ти зробиш.

— Я скажу, — жваво озвався Світозар. — Слухай мене, батьку, слухай, мамо, слухайте, дорогі сестри, і зрозумійте! Те, що я тільки що побачив, — ще більше укріпило мене в моєму рішенні… Я бачив неймовірні, казкові досягнення, щасливе життя розумних істот, сповнене смислу і перспективи. І я подумав, як думав часто до цього часу: а кому ж ми завдячуємо цим щастям, цими перспективами? Як жили вони, ті далекі і невідомі наші предки, про яких ми так мало знаємо? Якими болями вони боліли, яким стражданням страждали, про що мріяли, на що сподівались? І вдень, і вночі мене переслідують тіні предків, їх невідомі, але чудесні діла, їх страждання і болі… І я вирішив віддати