Читати книгу - "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"

цей час. Маю отакий будинок, — поскаржився староста, — а живу, можна сказати, під парканом. Як настане ніч, тікаю з хати, притулюся десь під копицею і дрімаю, прислухаюся, чи не йдуть, чи ніхто не добирається. І папірці хтось підкидає. Як не на ворота наклеять, то в двір укинуть. І все погрожують, обіцяють при першій нагоді пристрелити. Отака сила в німця, а він нічого не може вдіяти. Скажи, хай живуть у мене.

Староста задоволено посміхнувся:

— Продукти для них випишемо в громадському господарстві. І корівку для такого випадку прихопимо. І кабанчика або й двох чи трьох візьмемо…

До Юрка підійшов молодий есесівець, наказав:

— Хай староста мерщій поселяє панів офіцерів на квартиру. Ми цілу ніч були в дорозі, треба відпочити.

— Квартира вже є, — відповів Юрко, — пан староста просить поселитися в його будинку. Він дуже радий прийняти таких поважних гостей.

— Який у нього будинок?

— Найкращий у селі. Сім кімнат. Є корова, пасіка, свіжа риба.

Фашисти із старостою вийшли на вулицю. Молодий есесівець показав рукою на колону чорних фургонів, які заповнили вулицю:

— Отже, о десятій ти маєш бути біля передньої машини. Не затримуйся й на хвилину. Зараз можеш бути вільним.

Коли Юрко повернув на свою вуличку, побачив Святого, — той ішов йому назустріч. Хлопець хотів розповісти про несподіване доручення, але Павло Павлович перебив його, заговорив тихо:

— Знаю. Слухай мене уважно. Довелося нам терміново внести зміни в нашу операцію. Є можливість побувати тобі на Татарському острові. Це дуже важливо. Фашисти везуть туди якесь обладнання. На шляху підірвалося два фургони. От німці й змушені добиратися на острів через Тюківку. Непомітно подивишся, що воно там робиться. І основне твоє завдання — дізнатися, чи йде вузькоколійка в підземні виробки. Ти знаєш Кузьму Карпухна?

— Знаю, до війни працював у колгоспі рахівником.

— Він зустріне колону машин за Рогозячим болотом, отам, де путівець повертає на Татарський. Як побачиш Карпухна, обов'язково зупини машину. Він покаже, де партизани поставили міну, і ти розкажеш про неї фашистам.

— Як бій на Кам'яному Розі?

— Розколошматили есесівців та диверсантів. І танкетки не допомогли. Карта Маєра бита, і тепер доведеться, мабуть, розпрощатися з ним, бо лягає йому рівна доріжка на фронт. Можуть бути непереливки й тобі. Маємо відомості, що начальником диверсійної школи хочуть призначити одного з заступників генерала Лау. От він і почне заганяти під лаву тих, до кого з довір'ям ставився Маєр. Правда, зараз не варто про це вести мову. Поживемо, побачимо, як воно буде. Дивися не проґав Карпухна, міна спрацює безвідмовно.

— Не проґавлю.

— Як приїдете на Татарський, дивися на все байдуже, ходи, нагнувши голову, удавай, що нічого тебе не цікавить.

— Павле Павловичу, — ображено перебив Святого Юрко, — скільки можна повчати та попереджати? Хіба ж я мала дитина? Сам знаю: треба бути обережним, обачним, не робити ніяких помилок. І ви мені про це говорите, і лейтенант завжди нагадує. Кожен раз одна й та інструкція!

Стрижак сердито блиснув очима.

— Слухай, Юрку, ти мусиш раз і назавжди запам'ятати одну надзвичайно важливу річ: ми не повчаємо тебе, а вчимо. І ти повинен прислухатися до наших порад. Допустиш помилку — загинеш.

— Вибачте, Павле Павловичу, — зніяковіло промовив Юрко.

— Нічого, — кивнув головою Святий, — краще тут все обміркувати, бо там буде пізно. Завдання у тебе, Юрку, дуже важливе і небезпечне. На острові ведеться якесь надзвичайно засекречене будівництво. Татарським дуже цікавиться «Центр». Ми посилали туди наших людей, і ніхто з них не повернувся. Ти десятий наш посланець! Десятий! От і доводиться попереджати.

Дощ трохи вщух. Важкі хмари сіяли на землю густу, дрібну мжичку. На вулицях порозливалися величезні калюжі. Святий притишив ходу, струсив з ряси воду, поправив на грудях хрест на тоненькому блискучому ланцюжку:

— Привіт тобі Клара передавала. Спасибі за продукти та марки, підтримав ти мою родину. Дуже сутужно їм довелося. Діти з голоду почали пухнути.

— Чого ви зразу не сказали про своїх, — перебив Стрижака Юрко, — я б раніше заїхав, завіз борошна та картоплі. Скоро знову поїду в Київ — завезу ще продуктів.

— І не подумай, — заперечив Святий, — навіть близько не потикайся. От, бач, і знову доводиться тебе вчити. Ніколи не варто даремно ризикувати. За родиною майора міліції Стрижака, мабуть же, ведеться нагляд. Гестапо, я певен, цікавиться, хто до них ходить. Зацікавляться й тобою. Чого це фольксдойч Юрген Берг привозить продукти родині Стрижака, який зараз нібито служить в армії? От і доберуться німці до нас із тобою. Ниточка завжди доводить до клубочка. Ні, як будеш у Києві, зайдеш у монастир, передаси Кларі борошно і гроші. Так буде краще.

Святий побажав Юркові успіху, ще раз нагадав про Карпухна, повернув до своєї хати, і його висока, ставна постать розтала в сірій мряці.

Юрко теж пішов додому. Треба попередити матір про свою поїздку на Татарський острів. Із вдячністю подумав про Стрижака. Прийшов попередити про небезпеку, розповів про ту міну, що поставили на путівці, і Карпухна послав. Турбуються про нього підпільники, оберігають. Цікаво, звідки Святий дізнався про колону ворожих фургонів? А також про те, що їх має супроводжувати Юрко? Добре працюють підпільники, все їм відомо, всюди вони встигають. І скрізь у них є свої люди. Он і Кузьма Карпухно — тихий, хворий, ніхто й не подумає, що здатний поставити міну, а він своє діло робить на совість. І Святий, майор міліції, поранений, а пішов працювати в підпілля. От тобі й батюшка! Ніхто й не подумає, що він партизанський розвідник. А Клара, його дочка, послушниця, безстрашно виконує доручення підпільників. І він, Юрко, отак несподівано став фольксдойчем, «заприятелював» з гестапівським полковником Маєром.

Коли проходив повз будинок старости, побачив на ґанку Щупака.

— Іди сюди, Юрку, — покликав той. Юрко зайшов.

— Розповім тобі новину, чи воно правда, чи, може, й вигадка, а треба буде піти та подивитися, на місці перевірити цю чутку. От новина