read-books.club » Фантастика » Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник 📚 - Українською

Читати книгу - "Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник"

224
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Стрiла Часу" автора Олександр Павлович Бердник. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 86
Перейти на сторінку:
і, припавши до вікна салону, подивився в темряву. На дніпровській кручі сяяли рядочком яскраві огні. Пароплав проходив мимо Трипілля. Пора… Треба готуватися до виходу…

Супутниця зітхнула, благально доторкнулася до Василевого рукава.

— Ну, а далі що? Ви вже, будь ласка, розкажіть?..

Василь ласкаво заглянув у обличчя дівчини. Невже їй цікаво? Навіть дуже? Дивно! А втім, якщо вона хоче, то він залюбки…

— Степан Іванович став мені справжнім батьком, — тихо почав хлопець. — Я ніби вдруге народився на світ. Мій новий тато всіляко заохочував мене до читання книг, схвалював мої мрії про майбутні польоти в Космос… І найголовніше, він невтомно прищеплював мені любов до науки, до праці. Якщо ти не навчишся мислити і трудитися, говорив тато, то всі твої мрії будуть пустими химерами…

Василь знову замовк, смутно зітхнув.

— Ну чому ж ви замовкли? — не стерпіла дівчина. — Чи здійснюються ваші мрії, чи тато задоволений тепер вами?..

— Батька нема, — майже нечутно сказав хлопець. — В сорок першому, в перші дні війни загинув…

— А ви?..

— А я не захотів залишатися з вуйком Данилом і вирушив на схід. Пристав до ешелону… В Уфі мене взяли в дитячий будинок. А в сорок четвертому році я вже був у Києві. Інтернат. Потім університет. Зараз закінчую. Залишився один рік. Як бачите, все дуже звичайно…

— А ваша… мрія?..

— О ні… від неї я ніколи не відмовлюсь! У школі тільки й думав про це, а в університеті вивчаю астрофізику, а також конструкторську справу. Вивчився літати в аероклубі… Готую дипломну роботу про нові види палива для космічних ракет.

— Чудово! — схвильовано промовила дівчина. — Я спочатку думала, що це у вас хлоп’яче захоплення, а тепер бачу, що цілком серйозно… Значить, ви вважаєте, що й вам пощастить побувати на інших планетах?..

— А чому б і ні? Скоро в небо запустять штучні супутники Землі, а там і до польоту недалеко…

Пролунав приглушений гудок пароплава. Дівчина запитливо підняла вії, блиснули зеленкуваті промінці очей.

— Вам сходити?

— Так…

— Жаль… Ми не встигли…

Василь устав, зайшов до каюти. Через хвилину повернувся з рюкзаком за плечима. Несміливо подав руку дівчині.

— Ми навіть не познайомилися. Може, коли-небудь зустрінемося?

— Я завжди… з приємністю… Мене зовуть Оксаною.

— Василь. Горовий. На кафедрі астрофізики ви мене завжди знайдете…

— Спасибі. Ще одне запитання, коли можна… Як ваші літературні вправи? Мабуть, кинули?..

— Ні, - усміхнувся Василь. — Навіть вірші почав писати…

— Космічні?

— Еге ж! У мене все разом… Кохання і Космос…

— Прочитайте, Василю. Ще встигнете…

— Гаразд… Я прочитаю… Тільки що ж вам?..

Пароплав стишив хід, почав розвертатися. Відблиски вогнів майнули на щоках Оксани. В тому освітленні дівчина показалася Василеві якоюсь неземною, дивною, хвилюючою. Навіть н коси, закручені короною навколо голови, здалися химерним марсіанським вінцем. Юнак пригадав напівзабутий вірш, що якраз пасував до цього моменту.

— Ну, слухайте… Тільки не смійтесь!

Є легенда, ніби при творінні Серце у людей було єдиним, Але бог за злочини старинні Розділив його на половини. І тепер одна одну шукають Половини в почуттях кипучих. Не знаходять — плачуть, проклинають, А як знайдуть — сходяться жагуче… Може, мила, ти, як я сьогодні, У чужому зоряному світі Ждеш любов з небесної безодні Зі словами ніжними привіту? Розлетілись наші половини У світи далекі і незнані. Але ж ми з’єднатися повинні? - Віриш ти у це, моя кохана?.. Тож надійся, прийде щастя ера. Час промчить, і я — повір поету - Кину вірші, стану інженером, Побудую атомну ракету, Пролечу по зоряній дорозі, На планету вийду у горінні І побачу дівчину в тривозі У світила іншого промінні… Як побачиш, то не бійся, мила, В очі глянь, не опускай повіки. Я є той, кого ти полюбила, Хто з тобою зв’язаний навіки…

Оксана мовчала. Василь ніяк не міг розібрати, який вираз у неї на обличчі. Може, вона сміється? Цього ще не вистачало…

— Ну як? — несміливо запитав він, тупцюючи на місці, бо люди вже почали сходити з пароплава на берег.

Дівчина зітхнула, щиро і міцно потиснула йому руку,

— Що ж, це схоже на вас. Я вірю вам, Василю. І у вас… Василь мовчки кивнув, ступив кілька кроків до виходу.

1 ... 3 4 5 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник"