Читати книгу - "Межа Фундації"

– Дозвольте мені зазначити, пані мер, що цей ваш принцип застосовували зрідка й нерегулярно до деяких актів Ради. Його ніколи не застосовували до чогось такого широкого й невизначеного, як план Селдона.

– План Селдона найбільше потребує захисту, оскільки саме тут сумніви можуть мати найфатальніші наслідки.

– А ви не замислювалися, мере Бранно… – Тревіз розвернувся, звертаючись тепер до рядів крісел, що їх займали члени Ради: здавалося, усі вони затамували подих, ніби чекаючи, чим закінчиться ця дуель. – Ви не замислювалися над тим, члени Ради, що є всі підстави вважати, що ніякого плану Селдона не існує взагалі?

– Сьогодні ми всі бачили його в роботі, – відповіла мер Бранно ще тихше, тоді як Тревіз говорив дедалі голосніше й з виразнішими ораторськими нотками.

– Саме тому, що ми сьогодні бачили його в роботі, депутати та депутатки, ми можемо зрозуміти, що плану Селдона в тій подобі, у якій нас учили в нього вірити, існувати не може.

– Депутате Тревіз, ви порушуєте процедуру й мусите це припинити.

– Я маю привілей посади, мере.

– Цей привілей скасовано, депутате.

– Ви не можете скасувати привілей. Ваша заява про обмеження свободи слова не може мати сили закону. Офіційного голосування в Раді не було, мере, а якби й було, я поставив би його законність під сумнів.

– Це скасування, депутате, ніяк не стосується моєї заяви на захист плану Селдона.

– На чому ж тоді воно ґрунтується?

– Вас звинувачено в зраді, депутате. З поваги до Ради я хочу, щоб вас заарештували не в залі, а за дверима, де чекають співробітники Служби безпеки, які відведуть вас до в’язниці. Я попрошу вас піти спокійно. Якщо ви втнете щось нерозважливе, тоді, звичайно, це буде кваліфіковано як загрозу й співробітники Служби безпеки ввійдуть до зали засідань. Сподіваюся, що ви не змусите їх до цього кроку.

Тревіз насупився. У залі панувала абсолютна тиша. (Чи очікував цього хтось, окрім нього та Компора?) Він озирнувся на вихід. Там нікого не було, але він не сумнівався, що мер Бранно не блефує.

Від люті він аж затнувся:

– Я пред… представляю важливий виборчий округ, мере Бранно…

– Не сумніваюся, що вони будуть у вас розчаровані.

– Які докази породили це необдумане звинувачення?

– Докази з’являться у свій час, але будьте певні: у нас є все, що потрібно. Ви надзвичайно нерозсудливий молодий чоловік і маєте зрозуміти, що хтось може бути вашим другом і водночас не мати бажання супроводжувати вас у зраді.

Тревіз крутнувся й зустрівся поглядом із блакитними очима Компора. Той дивився на нього з кам’яним виразом обличчя.

Мер Бранно спокійно сказала:

– Закликаю всіх бути свідками того, що коли я зробила останню заяву, депутат Тревіз повернувся і глянув на депутата Компора. Ви залишите приміщення, депутате, чи змусите нас учинити негідний акт арешту в залі засідань?

Ґолан Тревіз повернувся, знову піднявся сходами, а за дверима на нього з двох боків накинулися двоє добре озброєних чоловіків у формі.

І Гарла Бранно, байдуже дивлячись йому вслід, прошепотіла, ледь розтуливши губи: «Дурень!»

Лайоно Коделл був директором Служби безпеки впродовж усієї каденції мера Бранно. Робота, як він любив казати, була нехитра, але ніхто, звичайно, не міг сказати, бреше він чи ні. Він не скидався на брехуна, але це ще нічого не означало.

Він здавався спокійним та доброзичливим, і до його посади це цілком могло пасувати. Він мав значно нижчий від середнього зріст, значно вищу від середньої вагу, густі вуса (що було неабияк незвично для мешканця Термінуса), тепер уже більше білі, ніж сірі, жваві карі очі й характерну латку базового кольору, що позначала зовнішню нагрудну кишеню його тьмяно-коричневого комбінезона.

Він сказав:

– Сідайте, Тревізе. Поговорімо по-доброму, якщо можна.

– По-доброму? Зі зрадником? – Тревіз схопився обома великими пальцями за пояс і залишився стояти.

– З людиною, яку звинуватили в зраді. Ми ще не дійшли до такого, щоб звинувачення – навіть з боку мера – дорівнювало засудженню. Сподіваюся, що й не дійдемо. Моє завдання полягає в тому, щоб усе вам пояснити, якщо можливо. Я радше зроблю це зараз, поки ще не завдано жодної шкоди – хіба що, можливо, вашій гордості, – ніж буду змушений віддати це питання на розгляд відкритого суду. Сподіваюся, що ви зі мною в цьому згодні.

Тревіза це не заспокоїло. Він відказав:

– Обійдімося без загравання. Ваша робота – напосісти на мене так, ніби я зрадник. А я не такий, і мене обурює необхідність демонструвати це для вашого задоволення. Чому б вам не довести свою відданість для мого задоволення?

– Узагалі я міг би це зробити. Однак є один сумний момент: на моєму боці є влада, а на вашому – ні. Через це сумніватися – мій привілей, а не ваш. До речі, якщо на мене впаде якась підозра в невірності чи зраді, то думаю, що мене замінять і моїм допитувачем буде хтось інший, хто, щиро сподіваюся, ставитиметься до мене не гірше, ніж я планую ставитися до вас.

– І як ви плануєте до мене ставитися?

– Маю надію, що як друг і рівний, якщо ви так само ставитиметеся до мене.

– То, може, пригостити вас випивкою? – різко запитав Тревіз.

– Можливо, пізніше, але зараз, будь ласка, сідайте. Я прошу про це як друг.

Тревіз завагався, потім сів. Подальша непокора раптом здалася йому безглуздою.

– І що тепер? – запитав він.

– А тепер чи можу я попросити вас відповідати на мої запитання правдиво, повністю й без ухилянь?

– А що, як ні? Що мені загрожує? Психічний зонд?

– Сподіваюся, що ні.

– Я теж сподіваюся. Це не для депутата Ради. Він не викриє жодної зради, а коли мене потім виправдають, то я зажадаю вашої голови – і, можливо, голови мера – у політичному сенсі. А може, варто буде й вас змусити спробувати психічний зонд на собі.

Коделл нахмурився і злегка похитав головою.

– О ні. Ні. Є завеликий ризик пошкодити мозок. Іноді після нього довго видужують, це марно витратить ваш час. Безсумнівно. Знаєте, іноді, якщо зонд використовують у стані роздратування…

– Це погроза, Коделле?

– Це констатація факту, Тревізе. Не обманюйте мене, депутате. Якщо я муситиму використати зонд, то я це зроблю. І навіть якщо ви ні в чому не винні, ви нікуди не дінетеся.

– Що ви хочете знати?