Читати книгу - "Мауглі"

— О Акело, і ви, Вільні Вовки, — м’яко замуркотіла Багіра, — я знаю, що не маю ніякого права говорити на вашій Раді; але я знаю також, що є Закон: коли виникає суперечка відносно прийняття нового дитинчати, то дозволяється викупити його життя. Так говорить Закон, але в ньому не йдеться про те, хто може і хто не може внести цей викуп. Адже я правильно тлумачу Закон, Вільні Вовки?

— Правильно, правильно! — почулися численні голоси молодих, завжди голодних вовків, які зовсім розтанули, почувши слово «викуп».

— Слухайте, слухайте Багіру! Малюка можна прийняти за викуп! Закон щодо цього говорить абсолютно чітко!

— Знаючи, що я не маю права гаяти ваш час, Вільні Вовки, я не буду більше говорити.

— Говори, Багіро, продовжуй, — закричали зо два десятки голосів.

— У такому разі я скажу, — почала знову чорна пантера. — Погодьтеся, вбити голе беззахисне дитинча — нікому не до честі. Також не забудьте, що коли він підросте, то може стати дуже корисним для вас. Балу сказав за нього своє слово. А тепер я хочу запропонувати за нього дещо, варте слова, — цілого буйвола, і до того ж дуже жирного. Ви знайдете його зовсім поряд; я віддам його, якщо ви готові, згідно із Законом Джунглів, прийняти людського малюка до своєї Зграї. Ну що? Може, є ще якісь перешкоди?

У відповідь почувся гомін:

— А чому б і ні? Досить про людське дитинча! Хай воно живе! Ми позбудемося його до сезону дощів, малюк однаково загине від холоду чи спеки. Чи варто хвилюватися через якесь голе жабеня? Приймемо його швидше до нашої Зграї! Де ж буйвіл, Багіро? Приймаємо його, приймаємо!

Весь цей незлагоджений хор голодних вовків перекрив протяжний, спокійний, могутній голос Акели:

— Дивіться добре, Вовки! Дивіться, ви знаєте Закон!

А Мауглі в той час сидів і грався камінчиками, не звертаючи уваги на вовків, що підходили до нього, роздивлялися й обнюхували. Нарешті всі вовки поступово спустилися з височини вниз, де лежав буйвіл, якого принесла пантера. Залишилися на скелі тільки Акела, Балу, Багіра й Батьки Вовки, які прийняли Мауглі. Серед нічної тиші чувся рев Шер-Хана, який шаленів через те, що Мауглі не потрапив йому в зуби.

— Реви тепер скільки завгодно, — бурмотіла про себе Багіра. — Прийде день, коли ця маленька гола істота змусить тебе ревти інакше. Це станеться, я впевнена, а якщо ні — тоді я не знаю людей.

— Ми вчинили мудро, — сказав Акела. — Люди та їхні діти — дуже хитрі істоти.

Наш приймак згодом може дуже нам знадобитися.

— Так, безперечно, з часом його допомога буде дуже потрібною; хіба може хтось бути певен, що Акела назавжди залишиться ватажком Зграї, — багатозначно зауважила Багіра.

Акела нічого не відповів на ці слова пантери, які стосувалися саме його — ватажка Зграї. Акела тільки похнюпився, згадавши, що для кожного ватажка приходить час, коли йому починають зраджувати міцні ноги й гострі зуби, коли сила поступово полишає його гнучке тіло — доки одного нещасного дня не кинуться на нього, старого, молоді вовки й не загризуть, щоб вибрати замість нього нового ватажка, якого з часом спіткає така ж доля.

— Прийми його до себе, — сказав Акела Батькові Вовку, — і виховуй, як виховують усіх вовків Вільного Племені.

Так Мауглі став членом Сіонійської Вовчої Зграї. Завдяки буйволу, запропонованому Багірою, і завдяки доброму слову ведмедя Балу.

Можна лише здогадуватися про те, як жив Мауглі серед вовків перші десять чи одинадцять років. Він зростав разом зі своїми братами-вовченятами, хоча вони стали дорослими вовками, а Мауглі залишався маленькою дитиною. Батько Вовк учив його всього, що повинен був знати Вільний Вовк. І скоро Мауглі почав розуміти таємний зміст усього, що відбувалося в Джунглях. Він чув найлегший шелест трави; відчував кожен повів теплого нічного вітру; розумів найменший відтінок у голосі нічної пташки; чув дотик кігтя кажана, коли той чіплявся за гілку; вловлював плюскіт риби в річці. Всі ці нічні звуки були для нього зрозумілими й очевидними так само, як усі тонкощі складної справи, звичайні для того, хто цілком присвятив себе їй.

Коли хлопчик не був зайнятий навчанням, то лягав на сонці й засинав; прокидався, їв і знову засинав. Коли він відчував спрагу чи знемагав від спеки, то спускався до лісового озера й купався. Якщо Мауглі хотів поласувати медом, він видирався на високі стовбури. Балу розповів йому, що мед диких бджіл і коріння багатьох рослин такі ж смачні, як і сире м’ясо, яке їдять вовки — брати хлопчика, а Багіра навчила його обережно пересуватися по гілках дерев. Пантера, бувало, ляже собі десь на гілці й кричить Мауглі:

— Видирайся до мене, Маленький Братику!

І Мауглі спочатку повільно, насилу, як молоде ведмежа, дряпався нагору, та скоро він навчився стрілою залазити на високе дерево не гірше за велику сіру мавпу. В нього було своє місце на Скелі Ради, і, відвідуючи зібрання, хлопчик відкрив прекрасну властивість свого погляду: варто було йому подивитися просто у вічі навіть сильному вовкові, як той, не витримуючи цього погляду, відвертався. Мауглі інколи користувався цим, якщо хотів пожартувати з якогось вовка. Нерідко йому доводилося виймати довгі скалки з лап своїх друзів, які постійно страждали від голок і шипів, що впивалися в їхні тіла.

Іноді вночі Мауглі спускався з гір, ішов до того місця, де починалися оброблені землі, та з цікавістю дивився на людей, на їхні житла. Але він боявся людей і не довіряв їм відтоді, як Багіра показала пастку — так майстерно замасковану в лісі, що він мало не потрапив у неї. Пантера пояснила хлопчику, що ця пастка влаштована для