read-books.club » Сучасна проза » Дух часу 📚 - Українською

Читати книгу - "Дух часу"

111
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дух часу" автора Наталя Кобринська. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 112
Перейти на сторінку:
тім українськім краї корінний ремісник Іван «переробився на Яна», чому вокзалам нав’язана німецька назва «Bahnhof», яку стара Янова (чи лише вона?) вимовляє не інакше, як «банвох»? Твір складається з двох частин: перша, коротка, — ніби вступне слово письменниці про бідну неписьменну бабусю-зарібницю, друга, більша, — начебто розповідь самої бабусі про прикрощі, яких вона зазнала, їдучи вперше в житті залізницею. В оповіданні немало комічного. З цього приводу письменниця зауважує: «Мені здається, що з-за мимовільного комізму сього образка проглядає дещо й глибше, що заслугує на увагу мислячих людей, а власне те, як то гірко відчувають не раз прості люде поступи і винаходи цивілізації…»

У подібнім, комедійнім, стилі написане ще оповідання (авторка називає його новелою) «Жидівська дитина» (1890), де показано, як у відповідних умовах зароджується й росте інстинкт гендлярства («гешефту»), невситимої наживи.

Н. Кобринська, до речі, знала єврейську мову, єврейські народні пісні. А про рідний, український фольклор і не казати. Сама записувала народну творчість, щедро насичувала нею власні твори. В цьому відношенні показовим є її оповідання «Перша вчителька» (1892), де письменниця розкрила й неабиякі свої знання царства квітів і трав, цікаво зарекомендовані уже в повісті «Ядзя і Катруся».

За народними казками й переказами Н. Кобринська написала оповідання «Судильниці» (перша назва «Відьма», 1894), «Чортище» (перша назва «Чудовище», 1898). У 1904 році в Чернівцях вийшла книжка «Казки» — третє і останнє прижиттєве зібрання її творів.

Починаючи з 90-х років, Н. Кобринська, на жаль, уникає в творчості соціальних проблем, сюжетів із звичайного життя, а, експериментуючи в дусі модерну, захоплюється «художнім дослідженням» філософії душі, людської психіки («психологічний етюд» «Душа», «психограми» «Відцвітає», «Руки»), фантазує на матеріалі вірувань, демонології («Рожа», «Блудний метеор», «Омен»). «Вітаю в руській літературі… містицизм в особі Наталії Кобринської», — не приховував невдоволення «Блудним метеором» і «Оменом» В. Стефаник у листі до О. Кобилянської (1899).

Як не дивно, не налагодила письменниця творчих зв’язків із видатною «покутською трійцею» — Василем Стефаником, Лесем Мартовичем, Марком Черемшиною; не знайшла спільної мови з Осипом Маковеєм..

Намагаючись розвіяти упереджене ставлення О. Маковея до Н. Кобринської, О. Кобилянська в 1898 році писала йому: «Вона прекрасна людина… Не думайте, що вона все така, якою буває, коли говорить про саму літературу, жіночі справи і т. д. Якби Ви її так знали, як я, бачили її раз в її хаті межи чотирма стінами, тихою і глибокою, — Ви б її дуже поважали. Жодна з всіх Ваших львівських пань не може рівнятися з нею… з її духом, із тонкістю її чувства».

Уже в перших роках нашого століття Н. Кобринська втратила зв’язки і з наддніпрянськими письменниками. Звузилось коло друзів.

Восени 1902 року Н. Кобринська разом з І. Франком, В. Гнатюком, О. Кобилянською, М. Павликом, В. Стефаником, М. Яцковим та іншими українськими культурними діячами висилає в Париж телеграму-співчуття в зв’язку зі смертю Е. Золя, навесні 1906 року від імені галицького жіноцтва вітає М. Заньковецьку і М. Садовського на їх прощальній виставі у Львові, але це вже було на хвилі спаду її громадської активності.

Щоб не вужчав світ, письменниця багато читає з новітньої європейської літератури. Пише критичні студії «Про «Нору» Ібсена», «Август Стріндберг». Перекладає з французької мови, зокрема п’єсу-казку М. Метерлінка «Аріана і Синя Борода», вплив якого О. Кобилянська відчула вже в її етюді 1895 року «Душа». Переклад вийшов у Львові в 1913 році під назвою «Синьобородий і Аріяна, або Даремний визвіл». Роком раніше у тій же львівській серії «Жіноча бібліотека» Н. Кобринська видала зі своєю передмовою оповідання чеської письменниці К. Свєтлої «З наших боїв і змагань» у перекладі О. Дучимінської.

Ольга Дучимінська стала найближчою товаришкою Н. Кобринської, В кінці 20-х років вона напише етюд «Сніг» з присвятою: «Пам’яті приятельки духа мого і моєї духовної неньки Наталії Кобринської в річницю її смерті», а в 1934 році видасть у Коломиї брошуру «Наталя Кобринська як феміністка».

Знову до актуальних тем і сюжетів Н. Кобринська вернулася в часи першої світової війни. Війна безпосередньо втрутилася в її життя. В 1915 році письменницю звинуватили в шпигунстві на користь Росії й арештували. Якби не зусилля адвоката, відомого українського письменника А. Чайковського, закінчила б вона свій шлях у горезвісному Талергофі чи в іншому австрійському концтаборі. Того ж 1915 року у львівській газеті «Нове слово» з’явилися три новели Н. Кобринської про війну: «Кінь», «Полишений», «Свічка горить».

У 1918 році письменниця підготувала і вислала на Радянську Україну збірку «Воєнні новели» (десять творів), але, як повідомив критик і видавець І. Лизанівський, «під час революційних бур» вона пропала. Крім названих трьох, відомі ще «новели» «Каліка», «На цвцнтарі», «Брати»; з інших збереглися лиш назви: «Тіні», «Лист», «Чи случай?», «З-під гуку гармат».

Разом з воєнними новелами О. Кобилянської, В. Стефаника, Марка Черемшини мала проза Н. Кобринської 1914–1917 років створює вражаючу художньо-психологічну панораму розв’язаної імперіалістами злочинної, кривавої бойні і є свідченням того, як тяжко ця бойня відбилася на долі трудящих західноукраїнських земель.

У «казці» «Брати» бабуся-зима дивується злобі і люті людей, але водночас тішить себе, що війна буде недовгою, бо, мовляв, «при теперішніх винаходах, технічних знарядах, удосконалених цілий світ хіба пустинею став би, якби таке убиване і різня мали довше тривати». Це переживання письменниці, кожної чесної людини. Ще тривожніше звучить цей антивоєнний мотив сьогодні.

Твір «Брати» написаний у березні 1917 року, коли до Галичини докотилася звістка про Лютневу революцію в Росії. Тут змальовано образ червоного прапора, на який покладалося стільки надій: «Піднісся червоний прапор… Хвиля людей підноситься за хвилею… Зірвалися вікові кайдани, зломилась людська мука, визволилась народна душа».

Письменниця вірила у «розвидняющийся день».

Померла Наталія Кобринська 22 січня 1920 року в Болехові. 28 січня, у другім кінці України, в Полтаві, перестало битися серце Панаса Мирного. Дві тяжкі втрати української літератури протягом тижня.

На хресті над могилою Наталії Кобринської на болехівськім цвинтарі — її найкоротший «твір»: «Мене вже серце не болить».

Кращі твори Наталії Кобринської — передусім «Задля кусника хліба», «Ядзя і Катруся», «Виборець», «Каліка» — стали цінним надбанням української реалістичної літератури, а культурно-громадська, перш за все феміністична діяльність письменниці, — неповторною

1 ... 3 4 5 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дух часу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дух часу"