Читати книгу - "Вітер з Дніпра"

Кузька так яскраво розповідав про це, так переконував, що ніяких сумнівів у призначенні Павликової машини не залишилося. Коли вона не поламається зараз же за ворітьми, то Павлик справді здійснить свій прихований намір улаштувати автоперебіг через усю Україну. Які ж наміри у нього ще можуть бути?

Цей задум хлоп'ята сприйняли по-різному. Пронька (він же Сорока) з захопленням висловив бажання приєднатися до мандрівника. В дорозі він, Пронька Сокіл, безумовно, буде дуже корисний Павликові. Адже він, Пронька, є власником єдиної і славетної на весь колгосп підзорної труби. А який же мандрівник може обійтися без такої труби?

Дуже шкода, що Кузька не довідався, скільки місць матиме машина. Коли одно, то Проньку однаково це не зупинить. Він піде за машиною пішки, поїде верхи на чому хочете — на коні, на теляті, на колгоспівському кнурі Петьці…

Євгешка Зуб не поділяв цього Проньчиного ентузіазму. Він обережно зауважив, що не завадило б Павликові взяти якусь зброю. В дорозі все може трапитись, у тому числі й густі ліси. Інша річ, коли б мандрував сам Євгешка. Він нічого не боїться і спокійно обійдеться без жодної зброї.

Треба сказати, що Євгешка тільки удавав спокійно го. Насправді ж у його серці вирувала буря. Річ у тому, що Павлик був його кращим другом, і ось, виявляється, що Павлик нишком майструє якусь машину і жодним словом не звірився про це Євгешці! Чи роблять же так друзі?

Наталя висловила енергійне побажання, щоб мандрівник узяв йоду, бинти, аспірин і хінін. Коли залишиться місце після цього вантажу, не завадило б захопити і протигаз.

Тільки Бицик мовчав. Він був пригнічений невдачею. Сом діда Галактіона виявив себе не тільки страховищем. Він яскраво демонстрував чорну невдячність. Він старанно уникав зустрічі з гачком, якого з такою любов'ю викував для нього дядько Никін.

Але, настрій Бицика не мав вирішального значення. Дітвора була страшно зацікавлена. Тут же народилась ухвала негайно йти до Павлика. Він — піонер і не має ніякого права критися від товаришів.

Тонкі дверцята не витримали розбурханої стихії дитячої цікавості. Першим у сарайчик ускочив Кузька.

— Ми все знаємо! — твердо заявив він збентеженому Павликові. — Машину робиш? Мандрувати збираєшся? Показуй маршрут!

Це шипляче слово Кузька вимовив як переможець. Воно мало доконати винахідника. Слово це стоїть першим у Кузьчиному зошиті. В тому синенькому зошиті, де на обкладинці надрукована таблиця множення й метричні міри. На першій сторінці Кузька записав на пам'ять прекрасні, вражаючі слова: «Маршрут. Парашут. Мосхімтрест. Фініш».

Приголомшений Павлик спробував заперечити:

— Який маршрут? Нікуди я не збираюся мандрувати!

Такого нахабства не чекав ніхто. Речові докази були тут же, у всіх на очах.

— А це що? — урочисто ткнув Кузька пальцем у дивовижне колесо. — А це? Карта? А це? Торбинка з харчами на дорогу?

Павлик мовчки схопив торбинку за гузирі і з неї посипались… що ви думаєте? Смачні ковбаси чи сало? Чи, може, пампушки або пиріжки з натарачкою? (З отією натарачкою, що її мати робить із борошна, смаженого в смальці). Чи, може, рум'яні сухарі, натерті часником, — запас у далеку дорогу мандрівникові? Ні, з торбини посипались гвіздки. Звичайнісінькі гвіздки. З довгою ніжкою, з широкою головкою і без ніякої таємничості.

— Оце вам торба, а це маршрут!

І Павлик підніс карту до самісінького носа Кузьки. І тут усі побачили, що це зовсім не карта, а рисунок. Хлопці притихли, а Павлик натхненно сказав:

— Я крився, бо думав, що не зроблю машини. Вона їздитиме по воді. Це буде водний велосипед. Я його назву «водоходом». Дивіться: тут будуть педалі. Це — лопатеві колеса. Сьогодні в лісі березу зрубаю для колінчастого вала. Хто піде зі мною? Всі мовчали, і тільки Наталя докірливо глянула на Кузьку:

— Ех, ти ж! Слідопит! Провалився!

— Ну от, ніякого автоперебігу немає, — глибоко зітхнув Пронька.

І всім дітям здалося, що Павлик Голуб глибоко образив їх, зненацька розбив їхні веселі сподіванки і мрії. Всі похмуро мовчали. Тоді Кузька раптом гукнув:

— Водоходом, назвеш? Ходивод нещасний! Нічого з цього не вийде. Та він утоне, твій водохід! Оце й увесь фініш!

— Ай справді втоне! — підтримав Бицик. — Це тобі не поплавець на вудці!

І після цих слів усім наче розкрилися очі. Всі ясно побачили, що такої машини не може бути, що вона справді негайно утоне разом із своїм власником. Який, справді, цей Павлик чудак! Авжеж. Просто чудак! Недалеко він одкотився від сільського парубка, дурня Тодосика, який перев'язує собі чуб кольоровими стьожками і, побачивши десь курку, сокорить до неї, ніби півень.

Павлик стояв збентежений. Він не чекав глузування. Його банькаті, наче дві блакитні бульби, очі затуманіли.

І тут втрутився Пронька.

— Павлику, послухай мене, — сказав він упевнено і розсудливо. — Послухай, Павлику, моєї поради.

І всі замовкли. Всі стали слухати Проньку. Відомо всім, що Пронька не звик випускати слова на вітер. У нього завжди є своя тверда, самостійна думка. Пронька — натураліст і дослідник. У нього на дослідному городі біля хати-лабораторії є своя грядочка, а на ній аж п'ять сортів огірків. Він посадив гарбузи, і вони ростуть такими темпами, крутобокі, величезні, що колгоспники тільки губами цмокають: «Нда, гарбузики, нівроку». А Пронька щодня додає своїм вихованцям нові й нові порції добрива. Він не йде старими стежками. Проньчине добриво складається за новими рецептами, це зовсім особливе, незвичайне добриво.