Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

Приклад другий: Верховний суд України, змінюючи вирок, підкреслив, що при визначені К. остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, суд не навів у вироку мотивів, з яких він застосував принцип часткового складання призначених покарань, а не інший принцип, передбачений ст. 70 КК, — поглинення менш суворого покарання більш суворим. У той час, з матеріалів справи видно, що К. протягом нетривалого часу учинив злочини однієї категорії (проти власності), повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, одним потерпілим викрадене у них майно повернуто, а іншим матеріальна шкода відшкодована частково, всі потерпілі заявили в судовому засіданні, що не мають матеріальних претензій до засудженого і простили його. З огляду на це, та на дані характеристик К. з місць проживання і тимчасової роботи, за якими він характеризується позитивно, колегія судів вважає наявними підстави для застосування до К. при визначенні йому остаточного покарання за сукупністю злочинів такого принципу, як поглинення менш суворого покарання більш суворим, тобто до пом’якшення остаточного покарання, призначеного за ст. 70 КК[16].

В теорії кримінального права визнається доцільним застосовувати принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим в наступних ситуаціях:

— коли судом за один із злочинів, що входять у сукупність, призначене максимальне покарання, передбачене санкцією статті, що передбачає найбільш суворе покарання;

— коли має місце ідеальна сукупність злочинів;

— коли один зі злочинів, що входить до сукупності явно малозначний у порівнянні з іншими злочинами[17].

Заслуговують до уваги правила, які рекомендує В.І. Тютюгін при поглиненні менш суворого покарання більш суворим.

1. “Встановлюючи принцип поглинення, закон (ч. 1 ст. 70 КК) обмежує його застосування дотриманням лише одної вимоги: покарання, яке поглинає інше, має бути більш суворим, а покарання, яке поглинається, — менш суворим. Звідси випливає, що поглинення не обмежено за видом покарання і застосування цього принципу можливе щодо покарань як одного, так і різних їх видів (різновидних) (п. 22 постанови Пленуму)[18], а тому припускає, що суд, призначивши за окремі злочини різні за ступенем суворості покарання, одним з них — найбільш суворим — поглинає інше (інші) — менш суворі”[19].

Приклад: Районний суд засудив Н. за ч. 1 ст. 358 КК на 1 рік обмеження волі, за ч.3 ст. 358 КК на 1 рік обмеження волі, за ч. 1 ст. 15 — ч. 2 ст. 190 КК на 1 рік обмеження волі. На підставі ст. 70 КК за сукупністю цих злочинів Н призначено остаточне покарання у виді 1 року обмеження волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд України, змінюючи вирок, відзначив, що остаточне покарання засудженому було призначено з порушенням вимог ст. 70 КК та п. 21 постанови Пленуму, оскільки однакові за видом покарання, призначенні за окремі злочини, поглиненню не підлягають, тоді як саме такий принцип визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів застосовано судом щодо засудженого. Тому виходячи із тяжкості злочинів, даних про особу засудженого та того, що призначене йому покарання фактично відбуте, колегія судів вважає за необхідне призначити за підроблення та використання документу покарання у виді штрафу, а остаточне покарання визначити Н. у виді 1 року обмеження волі[20].

На нашу думку, суперечить роз'ясненням п. 22 постанови Пленуму про можливість застосування для різних видів основних покарань принципу поглинання менш суворого покарання більш суворим наступне рішення Верховного Суду України.

Приклад: Верховний Суд України, скасовуючи вирок районного суду, відзначив, що, призначаючи К. покарання за сукупністю злочинів остаточну міру покарання суд призначив шляхом поглинання штрафу — позбавленням волі, чим порушив вимоги ч.3 ст. 72 КК, згідно яких основне покарання у виді штрафу при призначенні йому за сукупністю злочинів складанню з іншими видами покарання не підлягає і виконується самостійно[21].

На наш погляд, В.І. Тютюгін справедливо в цьому випадку відзначив, що наведене рішення Судової палати навряд чи можна визнати обґрунтованим і не тільки тому, що воно суперечить роз’ясненням Пленуму. Звертає на себе увагу те, що хоча в рішенні колегії суддів і зроблено посилання на ч. 3 ст. 72 КК, але без усіляких на це підстав дається розширювальне тлумачення змісту цієї норми, бо хоча в ній встановлено заборону, але тільки (і саме) на складання штрафу з іншими видами покарань, тоді як за справою К. штраф було не складено, а поглинуто іншим, більш суворим видом покарання[22].

Аналіз частин 1 і 2 ст. 70 КК свідчить про те, що складання призначених покарань може відбуватися тільки тоді, коли застосовуються принципи повного або часткового складання цих покарань. При застосуванні принципу поглинання менш суворого покарання більш суворим — складання призначених покарань не відбувається, а значить в даному конкретному випадку, місцевий суд не порушив вимоги ч. 3 ст. 72 КК,