Жюлі Карагіна, та панночка, що була з візитом у Ростових. В листі Жюлі описує останні новини: у Москві тільки й розмов, що про війну, государ має намір залишити Петербург і очолити російську армію, більшість молодих аристократів пішла на військову службу, серед них і молодий, милий серцю Жюлі, Микола Ростов. Вона обіцяє потім розповісти подрузі про сцену прощання, яка буцім-то сталась між Жюлі і Миколою. Далі вона розповідає про смерть графа Безухова і про П'єра, якого визнали законним сипом, і тепер він володар найбільшої маєтності в Росії. Це примушує всіх змінити своє ставлення до нього, особливо матінок, в яких дочки на виданні. Жюлі вважає П'єра повною нікчемою, не бажає шлюбу з ним, хоча, за її словами, дехто вже вважає її графинею Безуховою. Повідомляє Жюлі і про плітки, які вона чула він Друбецької, що готується шлюб княжни Марі: й Анатоля Курагіна. Княжна Мар'я пише листа у відповідь, в якому не . погоджується з оцінкою, яку дала Жюлі П'єру, говорить про його прекрасне серце. Княжна жаліє П'єра, розуміючи, який тягар відповідальності лежить тепер на його плечах. Через якийсь час у маєток приїжджає князь Андрій із дружиною. Жінки обмінюються останніми новинами, і між іншим Мар'я дізнається, що Андрій іде на війну. Старий князь відводить для побачення з Андрієм визначені часи. Батько і син говорять про політику і майбутню війну. Князь Андрій ходить маєтком, впізнає кімнати, у яких він виріс, знайомі з дитинства речі. За обідом розмова про політику і про Наполеона відновлюється. Коли мова заходить про Суворова і князь Андрій намагається засумніватися в тому, що Суворов у всіх боях виявляв свій геній і талант полководця, його батько виходить із себе і заявляє, що "ніякій Бонапарте" із Суворовим не зрівняється. Князь Андрій звертає увагу на те, що у французів гарна армія, чудові солдати, але проте одну за одною розбирає всі помилки Наполеона. Батько помічає, що син прекрасно розуміє політичні перспективи. Ввечері цього ж дня князь Андрій їде. Перед розставанням княжна Мар'я заходить до брата і просить його бути ласкавим з дружиною, що, за її словами, "це дитина, така мила, весела дитина". Вона нагадує Андрієві, що його дружині буде тяжко залишитися в селі без чоловіка і того товариства, до якого вона звикла. Можливо, тільки мадемуазель Бур'єн зможе втішити "маленьку княгиню". Князь Андрій не розділяє думки сестри, бо "їхня мадемуазель" йому не сподобалась. Він говорить, що Мар'ї, певне, несолодко живеться з батьком — у того завжди був складний характер. Княжна навіть злякалася такої "погордливості думки", вона вважає це гріхом, запевняє, що цілком задоволена своїм життям. Що дійсно турбує і лякає її, так це ставлення батька до релігії, Мар'я не розуміє, як людина з таким розумом не може бачити того, що "ясно, як день". Вона намагалася вплинути на батька, і тепер богу молиться, аби той послав батьку віру. Після цих слів княжна дає брату стародавній образок із зображеним на ньому "Рятівником із чорним образом" і просить Андрія ніколи його не знімати, бо "його ще дідусь носив у всіх війнах". Хоча Андрій ставиться до подарунків такого роду скептично, але усе ж із вдячністю приймає образок і навіть цілує його. Князь Андрій признається сестрі, що він нещасливий у сімейному житті і що так само нещаслива його дружина, хоча ні їй, ні собі стосовно неї він не може дорікнути ні в чому. Князь Андрій прощається з батьком, той хвалить сина за те, що "за жіночу спідницю" не тримається: "Служба насамперед". Андрій просить батька послати в Москву за акушером, коли удружили почнуться пологи, повідомляє, що дружина бачила якийсь дурний сон і тепер боїться родити. Батько в усім розуміє сипа, розуміє і те, що Андрій нещасливий у шлюбі, розраджує його тим, що "жінки всі такі", але обіцяє зробити усе, як личить. Старий князь пише лист Кутузову з проханням призначати Андрія "у гарні місця... і довго ад'ютантом не тримати" і віддає лист сину. Потім старий Болконський говорить, що напевне помре раніш сина, і просить після своєї смерті передати "нотатки" (мемуари) государю. Він віддає Андрієві ломбардний квиток — "це премія тому, хто напише історію суворівських війн". На прощання він наказує сину поводитися "як личить". Андрій просить батька у випадку своєї загибелі, "якщо народиться хлопчик, не відпускати його від себе і виховати особисто". Прощаючись з Андрієм, його дружина непритомніє. Князь Андрій їде.
Частина друга
Жовтень 1805 року. Російські війська займають міста і села ерцгерцогства Австрійського, йдуть на з'єднання із союзниками, розташовуються біля фортеці Браунау, де була штаб-квартира Кутузова. Один з полків, солдати якого пройшли тридцять миль в останньому переході, готується до прибуття та огляду головнокомандуючого, полкове начальство вирішило одягти солдату парадну форму, бо "краще переклапятися, ніж недокланятися". Приїжджає Кутузов, оглядає війська, впізнає деяких молодших офіцерів у обличчя. Серед почту Кутузова — князь Андрій. Коли доходять до третьої роти, князь Андрій говорить Кутузову, що той просив нагадати про позбавленого офіцерського звання Долохова, який несе солдатську службу у цьому полку. Кутузову вказують на Долохова, той виходить перед строєм і прорить надати йому можливість спокутувати провину, довести відданість государю-імператору і Росії. Полк рушить маршем, командири задоволені оглядом, солдати говорять про Кутузова. Полковий командир наказує піснярам співати на марші. Спочатку співають пісню, що склали на честь перемоги у турецькій війні, тільки заміняють ім'я командира, який там очолював війська, на ім'я Кутузова. Потім щиро і радісно заспівали народної. Один солдат із ложками вийшов уперед всіх і пішов пританцьовуючи. Жерков, один з тих, хто належав до веселої компанії, яку очолював Долохов у Петербурзі, зустрівши його у цьому полку солдатом, не схотів впізнавати. Та після розмови Долохова з Кутузовим, під'їхав й заговорив до того. Долохов ішов разом з усіма в ногу, мимоволі прислуховуючись до пісні, він добре зрозумів, що спонукало Жеркова "впізнати" його, тому говорити про себе не хотів. Кутузов, повертаючись після огляду полку, знову зустрів цю роту на марші. Він дав команду йти вільно, обличчя його було задоволеним, коли дивився на піснярів і солдата, що танцював.
Після огляду Кутузов приїжджає в штаб. Він із глузуванням читає лист ерц-герцога про успішне просування військ останнього. Потім Кутузов просить князя Андрія показати присутньому тут. австрійському генералу повідомлення російських розвідників та інші матеріали, що відбивають реальне положення справ. Минуло не так багато часу, як "князь Андрій лишив
