Читати книгу - "Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дівчинка з Реальності, — замислено промовила сива жінка з дещо жорсткими рисами обличчя, — небагато я тобі скажу, але все — правду. Три дороги у тебе тут буде. Перша — дорога чекання, друга — дорога кохання, а третя — дорога страху. А куди вони приведуть тебе — сама маєш побачити і обрати. Від тебе залежить.
— А може, мені напророчите щось добре? — запитав Денис.
Посміхнулася сива циганка:
— Тобі пророчити? Є в мене для тебе слово, але не пророцтво. Те чекає на тебе, про що не думаєш.
— А що ж воно таке? Я не розумію, що ж буде?
— А що скажеш, те й буде. Тільки думати не треба, не допоможе, лише завадить.
«Тьху, хтозна-що, а не ворожба. Так можна було й не гадати взагалі!» — подумав Денис. А кіт замислився: «Напевне, колись ми згадаємо слова старої і зрозуміємо їх. Цікаво б іще з нею поспілкуватися, та не мені ж, котові, бесіду затівати».
— Максиме, хлопче, йди-но сюди, — промовила жінка, уважно дивлячись на кошеня. — Сумувати не треба. Твоє покарання — твій дар. Адже той, хто людина і тварина водночас, має велику, хоч і непомітну, силу.
— А звідки ви знаєте, хто я? — здивувався Максимко.
— Бачу, — тільки й відповіла циганка.
З тим і подалися діти ближче до вогнища слухати чарівну музику скрипки. Чорнявий невисокий скрипаль, заплющивши очі, видобував смичком казкові звуки, що наповнювали простір солодкою тугою.
Кіт раптом почав смикати Дениса за штанину:
— Поглянь, по той бік вогню чоловік у червоному; він не циган. Чи не той це, кого ми шукаємо? Якось він відрізняється від усіх.
— Де? Не бачу там такого.
— Вставай, ідемо подивимося поближче на нього.
Обійшовши вогнище навколо, друзі не побачили нікого схожого на того, кого бачив Максим. Пошуки у всьому таборі й навколо також виявилися марними.
Затихли звуки скрипки й пісні, і хлопчики полягали спати. Ірина ще балакала про щось з циганчатами.
— Не знаю, — крізь дрімоту промовив Денис, — однак я їм не дуже довіряю, цим циганам.
Вранішнє сонце розбудило друзів, сповістивши про зраду: табору вже не було, разом з ним пропала й Іринка.
— Я знав, знав! — з розпачем вигукував Денис, метаючись по галявині, потім сів на пеньок, опустив голову на руки і тяжко зітхнув: — Що ж нам тепер робити?
Наздогнати табір здавалося практично неможливою справою, та нічого не лишалось, як іти по слідах.
— Як не щастить, так уже по-справжньому, — зітхав Денис. — Нам ще не вистачало розбійників зустріти для повного щастя.
— Ану замовкни, накаркаєш! — розсердився Максим.
5. Кого ще можна зустріти на шляхуШлях роздвоювався, і друзі зупинилися, щоб не помилитись у виборі напрямку. Тієї ж миті хтось стрибнув з дерева, ще декілька людей повискакували з чагарників, розмахуючи ножами й пістолетами.
— Ну от, — буркнув кіт, зникаючи в кущах.
Чоловік у зелено-коричневому шкіряному одязі вийшов наперед і, трохи схилившись до Дениса, заговорив:
— Ну, зізнавайся, малий, з ким мандруєш, де твої товариші?
Хлопчик здвигнув плечима:
— Один я.
Розбійники гучно розреготалися разом.
— Ти хочеш сказати, що великим шляхом посеред лісу гуляєш сам? — крізь гиготіння перепитав ватажок.
— Я не гуляю, — серйозно заперечив Денис, — у мене невідкладні справи, до того ж, я не маю нічого цінного, тому дозвольте, будь ласка, йти далі. Ви марно затримуєте мене.
Розбійники знов зареготали.
— Обшукати околиці! — наказав своїм підлеглим ватажок. — А ти, малий, все-таки трохи затримаєшся у нас, — і він схопив хлопчика, зав’язав йому очі й силоміць повів до табору.
Дениса прив’язали до дерева і залишили так стояти цілісінький день без їжі. Кошеня з’явилось, аж коли почало смеркати.
— Де ти був так довго? — прошепотів зв’язаний хлопчик. — У мене болить все, немає сил. Ти можеш звільнити мене?
— Спробую, — сказав кіт і подерся на дерево до мотузки. Він гриз її дуже старанно, однак втратив пильність, і бідолаху схопив спритний юний розбійник. Хоч як смикався Максим, намагаючись вирватись, розбійник відніс його до ватажка.
— Навіщо ти мені кота припер? — сердито гаркнув ватажок.
— Отамане, щось із цим котом не те, — відповів спритний. — Він намагався звільнити хлопчака. А погляньте на медальйон у нього на шиї, такий самий, як у хлопця.
Ватажок підійшов до чорного кошеняти і, не звертаючи уваги на намагання Максима захиститися кігтями й зубами, стягнув із нього сектор металевого сонця.
— Кота — в клітку! — наказав головний розбійник і, залишившись сам у землянці, почав уважно розглядати медальйон. «Може, це і є те легендарне „Скіфське сонце“, що відкриває шлях у Реальність?»
Він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг», після закриття браузера.