Читати книгу - "Скорочено Герой нашого часу"

стає ще ласкавішою з Грушницьким, який тільки і мріє скоріше вдягти еполети. Печорін його відмовляє, пояснюючи, що в солдатській шинелі він загадковий і привабливий для княжни, але Грушницький нічого не хоче розуміти. Печорін навчає Грушницького, як слід поводити себе з молоденькою княжною, яка, як і всі російські панночки, любить, щоб її розважали. Грушницький збентежений, і Печорін розуміє, що приятель закохався — у нього навіть з'явилась обручка, на якій було ім'я княжни і число їх знайомства. Печорін задумав стати повірником Грушницького в його сердешних справах і тоді "насолодитись".

Коли вранці Печорін пізніше, ніж завжди, прийшов до джерела, всі вже розійшлись. На самоті він став блукати алеями і несподівано побачив Віру, про приїзд якої говорив йому Вернер. Віра здригнулась, побачивши Печоріна. Він знав, що вона знову одружена, що чоловік її, родич Ліговських, багатий і цей шлюб був потрібний Вірі заради благополуччя її сина. Печорін знав також, що Віра свого чоловіка "шанує, як батька,— і буде обдурювати, як чоловіка..." Він присягнувся Вірі, що познайомиться з Ліговськими і буде залицятись до Мері, щоб на Віру не впала підозра.

Через грозу Печорін і Віра деякий час залишались у гроті, і Печорін відчув, що в його душі знову піднімається знайоме почуття: "Чи не молодість зі своїми... бурями хоче повернутись до мене знову, чи це тільки,її прощальний погляд..." Пізніше Печорін їде верхи у степ і несподівано зустрічається з кавалькадою вершників, попереду яких їхали Грушницький і Мері. Юнкер повісив на себе шашку і пару пістолетів, і в такому "геройському вбранні" мав кумедний вигляд. Він серйозно розмовляв з дівчиною про небезпеки, що можуть трапитись на Кавказі, про пусте світське товариство, яке йому не до вподоби. Несподівано назустріч виїхав Печорін і перервав розмову. Мері перелякалась, вирішивши, що перед нею черкес, але Печорін відповів дівчині, що він не більш небезпечний, ніж її кавалер, і Грушницький залишився незадоволений.

Ввечері Печорін почув, як Грушницький захоплено розповідає приятелю про достоїнства Мері. Щоб подратувати юнкера. Печорін запевнив його, що завтрашній вечір проведе у Ліговських і буде волочитися за княжною.

21 травня Печорін записав у журналі, що досі не познайомився з Ліговськими. Віра дорікала, що він не ходить в дім, де вони могли б зустрічатись відкрито.

22 травня Печорін описує бал, який відбувся в залі Благородного зібрання. Мері справила враження своїм одягом і вмінням поводитись, місцеві "аристократки" не могли цього вибачити, і одна з них виказала своєму кавалеру незадоволення. Печорін запросив Мері на танець, і дівчина ледве приховувала торжество. За час танцю Печорін встиг нагадати Мері про свою недавню зухвалість і вибачитись за це. Потім він примусив піти геть п'яного, який спробував запросити Мері на танець. Вдячна дівчина розповіла про це матері, і княгиня Ліговська подякувала Печоріна, дорікаючи йому між тим, що вони досі не знайомі. Трохи пізніше Печорін вдало почав з Мері розмову про Грушницького і розповів, що той юнкер. Дівчина була розчарована.

23 травня Грушницький подякував Печоріну за допомогу на балу і попросив ввечері у Ліговських "помічати все", що стосувалось жінок і таким чином допомогти визначити відношення Мері до нього, Грушницького. Печорін майже весь вечір провів з Вірою. Розчарований вигляд Мері доводить, що розмови Грушницького їй вже нудні.

Запис у журналі від 29 травня розповідає про подальше втілення "системи" Печоріна. Він розважає Мері, розповідаючи про дивні випадки зі свого життя, і вона стає більш холодною з Грушницьким. Печорін навмисне залишає Мері з юнкером, коли той опиняється поруч, і нарешті чує те, що хотів почути: "Чому ви думаєте, що мені веселіше з Грушницьким?" Печорін відповідає, що жертвує заради щастя приятеля своїм задоволенням, і чує від Мері: "І моїм". Він робить серйозний вигляд і не розмовляє з Мері кілька днів. А 3 червня у своєму щоденнику питає себе, навіщо йому любов молоденької дівчини, з якою він ніколи не одружиться,— і не знаходить відповіді.

На прогулянці Печорін говорить зле про оточуючих і цим лякає Мері. У відповідь на її докори він говорить: "Я зробився морачьним калікою... одна половина душі моєї не існувала, вона висохла, випарилась, померла, я її відрізав..." Мері була зворушена, пожаліла Печоріна, взяла його за руку і вже її не випускала.

Наступного дня Печорін намагався розвіяти ревнощі Віри, запевняв, що не любить Мері, але Віра була печальна. Тоді він увечері у княгині Ліговської розповів історію свого кохання до Віри, замінивши імена. І Віра, здається, вибачила йому залицяння до княжни.

5 червня перед балом до Печоріна прибіг Грушницький у новій офіцерській формі. У піднесеному настрої він пішов зустрічати Мері, а Печорін прийшов на бал останнім. Він дивився здаля, як Грушницький намагається дізнатися у Мері про причини її холодності до нього. Потім підходить до них, не погоджується з Мері, що солдатська шинель більше пасувала Грушницькому, помічає, до невдоволення останнього, що форма офіцера робить його молодшим. У кінці балу Печорін, який танцював з Мері тільки мазурку, зрозумів, що проти нього — змова Грушницького з іншими офіцерами.

Наступного дня Віра виїхала у Кисловодськ. А ввечері княжна не вийшла до Печоріна, зіславшись на хворобу.

Доктор Вернер розпитував Печоріна, чи не збирається той одружитися з Мері. Виявилось, що розходяться плітки про Печоріна і княжну і що це справа рук Грушницького.

Печорін переїжджає у Кисловодськ, часто бачиться з Вірою. Сюди ж переїжджають і Ліговські.

На одній з прогулянок, коли Мері майже знепритомніла, Печорін, підтримуючи її, торкається губами її щоки. Княжна не розуміє цього: "Або ви ставитесь до мене з презирством, або дуже любите",— і першою освідчується в коханні. Печорін вразив її холодом у відповідь.

Грушницький домовляється з офіцерами помститися Печоріну, хоче викликати його на дуель і зарядити лише один пістолет. Печорін випадково дізнається про цей план і