Читати книгу - "Русалонька із 7-В та загублений у часі"

Уночі накрапав дощик, і малюнки на асфальті розпливлись барвистими патьоками. Всі журились і бідкались.

Софійка так марно вишукувала на сірому тлі образ коханої Чорнобілки, що навіть перестала думати про «Місячну сонату». Цієї-бо ночі мелодія знов стелилась над околицями: так само після кількох невдалих початків, так само після невправних школярських гам. Тільки й того, що крізь шум водяних крапель чулася набагато слабше. Хоча, може, то Софійці вже снилось? Потомлені, всі цієї ночі спали справді як на дощ!

Із сумом споглядала залишки вчорашнього квіткового пейзажу.

— Нічого, новий намалюю! — скрушно махнув рукою… вже знайомий з учора опецьок!

— Як? Це ти так гарно малюєш? Аж не віриться! Ну… На перший погляд ти не схожий на художника!

— А на кого схожий?

Не признається ж йому, що схожий швидше на якогось м’ясника, ніж на пейзажиста! Софійка для того надто вихована! Тому обійшлася чемним:

— Хіба що сонце у тебе трішечки кривувате!

— Та-а-а, дрібниці! — скептично зміряв дівчину її ж учорашнім поглядом.

— Але… зажди! Розкажи, як це в тебе виходить. І чому квіти й дерева? Адже тема була — друзі?

— Ти ще не з’ясувала в своєму житті, що саме квіти й дерева і є найвірнішими друзями? — іронічно запитав хлопчина (потім з’ясується, що його звуть Павликом) і пішов геть.

Хм, який… який неввічливий!

Ура! Сьогодні їхній загін іде на річку! Досі нагода поплавати випадала тільки в Половинчику. Та й то, скільки там того Відьминого ставка — старій жабі по коліна! Тут же, кажуть, розкішний ставок!

Софійка бризкалась і пірнала, як навіжена. У-у-ух-х-х, краса! А дно яке — пісочок!.. У-у-ух-х-х, яка приємна водичка!

— Плаваєш, як русалка! — захоплено, аж заздрісно пищали дівчата й вигукували хлопці. Відтоді як Софійка намалювала сонячне коло, вона стала популярною.

Русалка! Щось приємно кольнуло біля серця. Вона ж і є Русалкою! Русалка! Русалонька!..

Цікаво, чи допливла б до того берега?

Ага, допливеш! Алла Іванівна й Андрій Ігорович стояли над водою, мов квочка з півнем, і забороняли плисти навіть до буйків, що низкою червоніли на тлі очерету.

Але де їм услідкувати за такою кількістю — ще й малознайомих — дітей! Та ще й — за Русалками?

За кілька хвилин Софійка вже обігнула очерети, плетиво яких нагадувало Павликів малюнок. І ахнула! Вдалині, за кущами й деревами, височів… замок!

Софійка занурила у воду напечену сонцем голову й удруге кинула оком на зелене узбережжя. Видиво не зникало. Промила очі свіженькою хвилькою. Ні, є! Шпилі й башти ще чіткіше окреслились над верховіттям і яскравіше заблищали на сонці. Таке буває лиш у казках! У тих, де русалки виходять за принців…

Вражена, неохоче погребла до галасливої табірної зграї. Дуже кортіло розпитати Аллу Іванівну, тільки як признатись, що запливала за буйки? Тим паче, вожаті зосереджено шикували своїх підопічних: час повертатися в корпуси. А табірний гонг уже вигравав позивні: «Бе-ри ложку, бе-ри хліб і всі-дай-ся за обід!»

Весела братія радо поспішила на поклик. Та й Софійка нині готова була здолати будь-який суп!

— Ку-ку! Привіт! Соф’, ти досі не обра’ собі гуртка за інтересами? — висунулася з-за паркану кучерява голівка.

— Та якось ще не…

— Раджу піти на малюва’! Його веде наша сільська вчителька Любсавна, вона хороша! А ти чудово малюєш!.. Жаль, що гуртка з плавання ще не завели…

— А плавання тут до чого?

— Ну, ти ж і плаваєш, чу’, непога’. Егеж-егеж, мусиш звикнути, що я тут все про всіх зна’. Хобі в ме’ таке. Та й ми ж на річку хо’: ви на панські купальні, ми — на опуст. Це ж сьодні Іллі, після нього нас уже в річку не пускають, бо верба в е… Ну, в одному місці виросте. А ви, табірні, ще весь серпень у воді бовтаєтесь — і нічо’ вам!..

Боже, от усезнайка ця Ві-ку-ку! А як працює розвідка! І що за панські купальні? А в якому це місці має вирости верба в того Іллі?..

Софійка укладала в голові почуте і вже розкрила рота, щоб розпитати. Але Ві-ку-ку, тримаючи товаришку за руку, вже стукала до дверей з написом «Юний художник».

За дверима — суцільне розмаїття. По кутках — натюрморти: із живими й штучними квітами, фруктами, із посуду, зі старих кедів та м’яча… На стінах — репродукції (о, Шишкін!) та різношерсні дитячі малюнки.