Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

До того ж, позиція Церкви. Сучасне християнство насаджує чоловікам думку про те, що Бог привів їх на землю, аби вони були приємними хлопцями. Проблема чоловіків у тому, що попи не вміють виконувати обіцянки, бути духовними лідерами, розмовляти зі своїми дружинами чи виховувати дітей. Але якщо вони добре постараються, то зможуть досягнути високої першини і стати… приємними хлопцями. Саме це ми вважаємо взірцем християнської зрілості. Ми не куримо, не п’ємо і не лаємось; саме це робить нас чоловіками. Тепер дозвольте мені запитати читачів чоловічої статі: у всіх своїх хлопчачих мріях чи думали ви колись стати приємним хлопцем? Дівчата, принц наших мрій був палкий чи просто приємний?

А тепер скажіть — чи я надто загострюю ситуацію? Відвідайте більшість церков, озирніться довкола і поставте собі запитання: яким є чоловік-християнин? Не слухайте того, що говорять, погляньте на те, що застанете. Сумнівів немає. Вам доведеться визнати, що чоловік-християнин часто є… занудний. Нещодавно на церковній зустрічі я спілкувався з чоловіком років п'ятдесяти, вислухав про його доросле життя. Він зізнався: «За двадцять років я втомився бути добрим чоловіком». Заінтригований, я поцікавився, що, на його думку, це означає. Він зробив довгу павзу. «Слухняний, — відказав. -1 розлучений зі своїм серцем». Досконалий опис, подумав я. На жаль, у саме яблучко.

Як нарікає Роберт Блай у книжці «Сталевий Джон», деякі жінки хочуть мати пасивних чоловіків, якщо взагалі їх потребують. Церква хоче мати приручених чоловіків, університети — одомашнених (професорів на довічній посаді), корпорації — …стерильних, виголених, поверхневих чоловіків. Усе це акумулюється в певного виду експансію на захід проти чоловічої душі. І, таким чином, серце чоловіка втікає у високогір’я, у віддалені місця, мов поранений звір, що шукає прихистку. Жінки це знають і скаржаться, що не мають доступу до серця свого чоловіка. Чоловіки також це усвідомлюють, але часто не можуть пояснити, чому їхнього серця немає. Вони розуміють, що їхнє серце переховується, але часто не знають, як натрапити на слід. Церква хитає головою і дивується, чому не може знайти чоловіків для втілення своїх програм. Відповідь проста: ми не просимо чоловіка розуміти своє серце і жити з його глибини.

ЗАПРОШЕННЯ

Але Бог створив чоловіче серце, дав його кожному чоловікові і таким чином запрошує його: йти і живи так, як Я тобі призначив. Дозвольте мені оминути цілу суперечку про природу супроти виховання, а саме, чи ґендерні характеристики справді вроджені. За одним простим спостереженням: чоловіки і жінки створені за образом Бога як чоловіки або як жінки. «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1, 27). Ми знаємо, що Бог не має тіла, отож, унікальність не може бути фізичною. Наша стать має бути на рівні душі, в глибоких і безсмертних місцях усередині нас. Бог не створює людей загалом; Він створює щось дуже особливе — чоловіка або жінку. Іншими словами, існує чоловіче серце і жіноче серце. Кожне з них по-своєму відображує чи зображує світ Божого серця.

Бог задумав щось, коли задумував чоловіка, і щоби нам вдалося віднайти себе, мусимо це зрозуміти. Що він помістив у чоловіче серце? Замість того, щоби запитувати, що вам слід робити, аби стати кращим чоловіком чи жінкою, я хочу запитати, копи ви відчуваєте себе живими? Що хвилює ваше серце?

Подорож, яка нас чекає, веде в край, для більшості з нас незнайомий. Нам доведеться йти місцевістю, що не має второваного шляху. Цей маршрут у невідоме веде нас до наших сердець, до наших найглибших бажань. Як каже драматург Крістофер Фрай:

Життя сповнене лицемірства,

Якщо я не можу жити так, як хочеться!

Існують три бажання, вкарбовані настільки глибоко в моєму серці, що тепер я вже не можу їх не помічати, не втрачаючи при тому своєї душі. Бони є серцевиною того, ким і чим я є і ким прагну бути. Я вдивляюся в юнацькі роки, гортаю сторінки книжок, уважно вислуховую багатьох чоловіків і переконуюся, що ці бажання є універсальними, вони — ключ до розгадки мужності як такої. Вони можуть бути недоречними, забутими чи хибно зрозумілими, але в серці кожного чоловіка є спрагле бажання виграти битву, пережити пригоду і врятувати красуню. Хочу, щоби ви подумали про фільми, які подобаються чоловікам, про те, що вони роблять у вільний час і, особливо, про прагнення хлопчиків. Тоді самі побачите, чи маю я рацію в цьому питанні.

ВИГРАТИ БИТВУ

У моїй кімнаті висить фотографія хлопчика років п’яти, з короткою стрижкою, повними щоками і пустотливою усмішкою. Це стара фотографія, колір її вицвітає, але образ — вічний. Різдвяний ранок 1964 року, і я щойно розпакував подарунок, можливо, найкращий з усіх, які отримували хлопчики на Різдво — два шестизарядні револьвери із перламутровими рукоятками, доповненими чорними шкіряними кобурами, а також червона ковбойська сорочка з вишитими на грудях двома дикими мустангами, блискучі чорні чоботи, червона хусточка і солом’яний капелюх. Я одягнув це спорядження і не знімав його тижнями, бо, розумієте, це взагалі не «костюм», це ідентичність. Як видно, одна штанина заправлена в чобіт, а друга звисає, але це лише додає експресивності до образу «щойно з дороги». Мої великі пальці закладені за пояс, груди випнуті, бо я озброєний і небезпечний. Погані хлопці, обережно: це місто затісне для нас двох.

Плащі та мечі, камуфляж, нашийні хустинки та пістолети