Читати книгу - "Прекрасна одержимість"

Пайл відкусив кінчик свіжої сигари пробурмотів якісь вітання, ще не цілковито оговтавшись, щоби вдавати ентузіязм.

– Не сумніваюся, ти вважаєш мене дурнем, Пайле.

Гадсон пройшовся з одного кінця кімнати в другий, даючи змогу своєму колезі заперечити сказане, якби він того бажав. Пайл замислено пхикнув.

– Сімнадцять років удівець, – розмислював Гадсон, напів до себе. Він зупинився в далекому кутку, щоб розкласти розсипані книжки на полиці.

– Людина назбирує безліч звичок за сімнадцять років, – він повернувся до крісла біля стола. – Виглядає, неначе січень і червень вирішили повінчатися, чи не так?

Якби Дженнінґс був на місці Пайла, то, блимнувши очима, він відповів би: "Січень! Як-як? Ви? Січень? Безглуздя, шефе! Ані одного дня пізніш від жовтня, щонайдалі!"

Пай змучено усміхнувся і пересунув сигару в другий кутик рота.

– Я придбав цю нову дорогу дружбу на початку минулого року, коли міс Брент призначили молодшим наставником моїй Джойс.

Щось подібне до чуйного братерства, яке промайнуло в ожилому зацікавленні Пайла, заохотило Гадсона відкинути рештки своєї небалакучости і розповісти все.

– Перш за все, міс Брент сирота; її батьки були поважаними мешканцями Вірджинії; найцікавішим є французьке походження матері – та сама кров, яку 1789 року пролито на гільйотині… і принаймні вигляд у неї справді галльський.

Дженнінґс, якби був тут, мав би досить сміливости, щоби підказати, хитро хихочучи: "О, то в цьому разі червень треба виправити на липень!" А тоді він би пильно стежив за обличчям шефа.

Але Пайл, який не мав ніякого діла з психоаналізом, не надавав жодної ваги тому фактові, що на думці у шефа був гаданий темперамент молодої леді.

Приблизно на День подяки, – говорив Гадсон, – міс Брент, несподівано підхопивши грип, поїхала зі школи і кілька днів жила удома. І досить їй було піти, як Джойс одного вечора вишмигнула з оселі; відвідала вечірку в центрі міста; знехтувала наш домашній розклад; прогуляла всі заняття наступного дня; бісилася, аж трусилася долівка, поки їй вичитували догану; одне слово, примудрилася заробити тимчасове відсторонення, попри те, що її поведінка – завдяки впливові міс Брент – була майже бездоганною, відколи її прийняли рік тому у вересні.

Подальша історія була досить уривчаста. Гадсон не мав схильности втаємничувати у свої прикрощі будь-кого. Пайл обачно помовчував.

– Одне слово, після повернення додому, розпочалася ціла низка несамовитих скандалів; щоночі вона ішла з дому; вилежувалася в ліжку упродовж дня; нервова, дратівлива, нерозважлива. Я не можу переповісти, Пайле, як глибоко вона травмувала мене… вона усе, що маю, ти ж знаєш.

– З розпачу я запропонував, щоб вона запросила міс Брент до нас у гості на канікули. Раніше вона двічі гостювала в нас кілька днів, і подеколи я бачився з нею під час своїх нечастих візитів до Вашингтона. Ви не повірите, але коли ця чарівна молода дівчина переступила наш поріг минулого тижня, Джойс стала новою людиною: врівноваженою, ласкавою, милою – справжньою леді!

Він замовк, збираючи докупи думки, перш ніж розповідати далі. Він мусів пояснити, як швидкий перебіг подій, коли вони сіли того дня вечеряти, великою мірою вплинув на її його рішення попросити Гелен вийти за нього; він неохоче, навіть заради правдоподібности й самовиправдання, відтворював словами спогад про цю подію. Це було так природно; так бездоганно правильно; достоту так, як і повинно бути! Він зауважив – мабуть, трохи пристрасніше, ніж цього бажав, тому що його серце переповнилося до краю – яке це щастя для нього (і для Джойс також) – що вона прийшла. "Я не можу й уявити, що ми відпустимо тебе, – мовив він; і Джойс додала гарячково: "Навіщо їй кудись іти? Тут вона щасливіша, ніж будь-де; чи не так, люба?"

Пайл поміняв місцями схрещені ноги і покашляв, нагадуючи шефові, що він досі тут.

– Та й справді, міс Брент набагато краще ведеться з нами, ніж удома. З дитинства вона жила з дядьком, старшим братом батька, гарячкуватим, скупим і не надто успішним старим адвокатом. У сім’ї не було жінок. І я маю підстави підозрювати, що її кузен, Монтґомері Брент, добрий шалапут, хоча вона й ідеалізує його понад міру; називає "братиком Монті", думає, що його зовсім не здатен зрозуміти батько та всі инші… дівчина такого штибу… стає на захист безпритульних котів, невдах, недооцінених кузенів, моєї примхливої, норовливої Джойс… і тепер, дякувати Богові – вона пообіцяла бути заодно зі мною! Думаю, що для неї це свого роду покликання. Я охоче би зачекав, поки вона закінчить університет у червні; насправді, у мене щодо цього були серйозні побоювання; але вона відразу ж відкинула цю ідею. Якщо я потребую її, то потребую тепер, сказала вона. Дай Боже, щоб усе було гаразд!

Пайл сказав, що він у це вірить; підсунувся до краю крісла; подивився на годинника; запитав, чи це таємниця.

Гадсон погладив щелепу, відвів погляд.

– Я не проти того, щоб вони знали… Поки що вистачить сказати, що я їду в Європу з донькою. – Він гарячково тер своє широке чоло. – Решту вони дізнаються в належний час. Повідом Олдрічу, Картеру та иншим, що я йду у відпустку.

– Особливе слово для місіс Ешфорд, шефе? – Пайл зупинився, тримаючи руку на клямці.

Гадсон глибоко засунув руки в кишені штанів і підійшов до вікна, дивлячись надвір.

– Я сам їй все розповім, Пайле, – відповів він, не обертаючись.

Доктор Гадсон називав своє відлюдне пристановище Флінтріджем. Було воно досить далеко від битих шляхів. Лише один акр обробленої