Читати книгу - "Паперова лялька"

Агата не любила і побоювалась потягів, хоча ще ніколи не бачила жодного. А коней вона любила. Любила неквапно їхати візком, любила скакати верхи. Любила, коли коні її пізнавали, бо Агата ніколи не забувала прихопити із собою грудки цукру, аби почастувати своїх улюбленців. Але їй подобалось, що чоловік серйозно розповідає їй такі «не жіночі» речі; подобалося слухати його низький оксамитовий голос – і хотілося, аби ця дорога не мала кінця.

Одного разу на розповіді Стася про залізницю Агата, попри звичай, нічого не заперечувала, а її думки, здавалось, блукали десь далеко. Стась на півслові замовк.

– Щось трапилось вдома?

Агата зупинилась, повернулася до Стася обличчям і задовго мовчала. А потім сказала те, що мільйони жінок до неї казали своїм коханим:

– У нас буде дитина.

І Стась, як і мільйони чоловіків до нього, відчув себе щасливим і трохи спантеличеним.

– Дитина? Хлопчик? Хлопчик!

Він підняв Агату на руки і залишок дороги проніс на руках. А на підлогу опустив так обережно, наче вона була вазою з кришталю по вінця з водою.

Якось вночі Станіслав прокинувся від схлипування Агати. Збентежено глянув на дружину, чи все гаразд: з дня на день очікували пологів.

– Тобі зле, люба?

– Ні! Ні, все гаразд.

– А рюмсаєш чого?

– Матка боска, яка ж я щаслива! Як мені хороше з тобою! Я не зможу жити без тебе!

– З якого такого дива? Оце так вигадала! Тобі не доведеться жити без мене. Ми житимемо разом довго-довго.

– От і циганка мені таке наворожила.

– А вона не сказала, буде хлопчик чи дівчинка?

– Ні… Але хто б не народився, буде гарний-гарний, як ти, коханий.

– Швидше вже вродливий, як ти, люба.

Кажуть, дитина в утробі матері чує все, що відбувається назовні. Маля, що народилося невдовзі, таки підслухало розмову юного закоханого подружжя та ніяк не могло обрати нічию сторону.

Народилася дівчинка, в якої одне око було каре – як у матусі, а друге зелене – як у батька.

За святцями дівчинку назвали Дросида. Але згодом стали звати коротко і милозвучно – Діна.

Стась був безмежно щасливий, не міг нагледітися на маленьку лялечку. Але, як і всі чоловіки, він мріяв про сина. Тому ледь не відразу після пологів закинув:

– Через рік народиш мені хлопчика!

– А якщо знову буде дівчинка?

– Тренуватимешся, доки не навчишся народжувати хлопців. Почнемо?

– Що почнемо?

– Тренуватися.

До пологів Агата проганяла зі спальні Стася, аби дав їй спокій, бо «це» може зашкодити дитині. Але ж пологи вже минули!

Стась вирішив, що він і так був досить довго лояльним. Чесно кажучи, просто дуже скучив за своєю розквітлою жіночкою. Пологи зробили її дещо круглішою, біла шкіра на плечах, руках, грудях виглядала як мармурова.

Агата нарешті зрозуміла, на що натякає чоловік і зі сміхом жбурнула в нього найменшу подушечку.

– І тобі не соромно?

– До чого тут сором? Дуже хочеться хлопчика. Так коли почнемо?

…Добігали кінця два роки, що молоді мали право жити у батьків. Стась з Агатою вже наскладали грошей, аби придбати невеличкий окремий будиночок.

Якось Стась повернувся з роботи в піднесеному настрої.

– Кохана, а що, як нам переїхати до Варшави? Мені пропонують поступити в Школу інженерів залізничного транспорту!

Агата в житті жодного разу не залишала свого рідного містечка. Тут були батьки, брати, сестри. Паня і Катя часто-густо прибігали погратися с маленькою небогою, яка рачки опановувала всі кімнати. В містечку все знайоме. І через вулицю живе тітка з родиною; і на кладовищі поховано бабусю – вона померла молодесенька першими ж пологами; і тут такі зелені полонини; і…

– Звісно, любий, їдьмо! Це буде чудово.

Незабаром зібралися в дорогу. Агата вперше побачила залізничну станцію, про яку стільки чула. Їхати мали потягом «Санкт-Петербург – Варшава». Проводжати прийшла уся родина Агати. Спочатку десь здалеку почувся задовгий низький гудок, ніби якийсь величезний прадавній звір утробним голосом закликав подругу. Потім на обрії з’явився чорний паротяг. Ще здалеку почав гальмувати, аби саме біля вокзалу зупинитися. І нарешті промайнули вагони: сині, жовті, зелені. На кузові різнокольоровими фарбами було зображено величезний герб Росії, через що вагони виглядали дуже пишно.

Коли паротяг зупинився, усі пасажири вийшли на перон, а потяг поїхав на запасний шлях – міняти колісні пари під європейський стандарт