Читати книгу - "Полон"

Льотчик з ненавистю поглянув йому в очі. Це остаточно вивело з себе Журналіста, і він накинувся з кулаками на мовчуна:

— Чуєш? Троє. Нас убивають, а він, сука, мовчить!

Хлопець спробував розборонити їх. Та йому не хотілося отримати на горіхи від розлюченого Журналіста. Взагалі-то стусаном більше, стусаном менше — мовчуну вже байдуже. Тим часом Журналіст і далі невміло бив Льотчика закоцюблими руками. Льотчик ухилявся, але продовжував зухвало дивитися в очі Журналістові. Виникла невеличка пауза, обидва переводили дух та готувалися до наступного раунду. Тоді Хлопець все ж таки підскочив і штовхнув Журналіста в куток. Той гепнувся на спину, але одразу ж схопився й знову кинувся у бійку. Льотчик посміхнувся, сплюнув кров з розбитої губи і завмер, спершись ліктем на стіну. Хлопець заслонив мовчуна своєю спиною.

— Облиш, йому ж боляче.

— Боляче? Атож, йому боляче! Звісно! А її ти питав про біль? Га? То запитай, запитай її про біль! Вона вже котрий день сидить і не озивається. Твою жінку забрали й відтрахали в усі дірки, а ти навіть не рипнувся.

Хлопець поглянув на Дівчину. Вона сиділа на соломі, підібгавши під себе ноги, і дивилася у стелю. Рот її був розірваний, довге русяве волосся сплуталося, джинси просочилися кров’ю в паху. Він відвернувся, йому було боляче й неприємно дивитися в її бік. Що він міг зробити? Ті люди були озброєні. Якби він поліз у бійку або виказав спротив у будь-який спосіб, їх обох убили б на місці без суду і слідства.

— Я врятував нам життя... — тихо відповів Хлопець.

— Аякже, як гарнесенько звучить, — сатанів Журналіст. — Як солодко і гарно звучить.

Повертаючись знову до мовчазного Льотчика, він демонстративно заклав руки за спину. Бійка нічого не вирішувала, треба було примусити його говорити, тож Журналіст вдався до чергової маніпуляції:

— А ти не вдавай, що мене не чуєш. Ти ж військовий. Ти ж присягу давав народ захищати. Так ось, ми всі тут — народ! Так нащо ж ти, суко, нас усіх за собою тягнеш? Розкажи їм усе — усе, що знаєш!

Льотчик не реагував на провокацію та мовчки дивився в стіну. Хлопець безпорадно стояв посеред сараю й дивився то на Журналіста, то скоса на свою Дівчину. А втім, чи свою тепер?

Вони познайомилися влітку. Це була випадкова зустріч двох самотніх людей в потрібний час у потрібному місці. Вона вдавала, що успішна і незалежна. Він вдавав, що йому ніхто не потрібний. Ні, кохання так не починається. Проте в них склалося саме так.

Потім він не дзвонив. Тому що знайшлися справи важливіші й цікавіші. Було багато не надто грошовитої, але цікавої роботи, багато холостяцьких вечірок, і взагалі, він планував звалити з країни. А вона була королевою. Справжньою — неприступною, недосяжною й надзвичайно вродливою. Такі дівчата йому ніколи не подобалися. З такими було надто складно. Тому не дзвонив. І вона зателефонувала перша, запросила на побачення.

«Ніфіга собі, — подумав він тоді, — зглянулася!»

Вони зустрілися на Садовій, біля якоїсь крамниці. Точніше, він її там чекав. Вона приїхала на автівці, недбало відчинила дверцята. Він сів у машину, і вони поїхали до моря. Чому він не купив квіти? Адже перше побачення... А тому, що й на думку не спало, та й грошей на троянди не мав, а королеви люблять троянди. Він так вважав, тож нащо витрачатися на дешевий букет? А вона тоді прискіпливо оцінила його боязкість, усміхнулася. Так йому здалося. І помчала до місця, яке, напевно, не раз використовувала для таких зустрічей. Так він вважав, навіть був упевнений до останнього моменту. Проте вона заблукала, загубила дорогу. Вони довго крутились якимись просіками, кілька разів упирались у глухий кут, розверталися, знову шукали асфальт. І він зрозумів, що для неї це теж вперше. Вона злостилася, і йому це подобалося. Все йшло не за планом, не так, як вона собі уявляла. І в цьому була магія моменту. Нарешті вони виїхали до обриву. Попереду шуміло море, за спиною — ліс. Вона випурхнула з машини, на ходу знімаючи одяг, і, як маленька дівчинка, з розгону пірнула у хвилю. Він теж, не замислюючись про те, яке справить враження і що буде далі, поринув голяка у прохолодну воду. І там, на березі моря, у променях заходу раптом прокинулася любов. Його королева обернулася звичайною земною дівчиною, такою слабкою, зворушливою і беззахисною. І захотілося її обійняти, зігріти й ніколи більше не відпускати. Так все почалося.

Потім він чесно ходив на роботу і приносив гроші. Скільки міг. Рано-вранці вирушав, пізно ввечері повертався. І був абсолютно щасливим. А вона готувала вечерю і приходила у ванну, щоб намилити йому спину. А він кожен ранок ставив на тумбочку біля ліжка каву, намагаючись не потривожити її солодкого сну. А вона кожен вечір чекала його і годувала, прагнучи здивувати новими кулінарними експериментами. Звідки в їхньому холодильнику бралися продукти, у шафі нові сорочки й сукні, лак на її нігтях та пальне в автомобілі, він намагався не думати.

Інколи вечорами вона зачинялася в кімнаті та щось писала, з кимсь сперечалася по телефону, щось з’ясовувала. У цей час він дивився телевізор, безцільно перемикаючи канали. Він знав, що вона багато працювала, що сама всього домоглася в житті, що він її примха і скоро все закінчиться. Одначе вона його не проганяла, навіть навпаки — старалася допомогти,