Читати книгу - "Чому я не втомлююся жити"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ой! Ай! А-а!
Я весь спітнів — це був інший піт, не від окропу.
— Ну як, добре, ні? — захихикав карлик. — Треба ж бути такими тупими, щоби всупереч усім жахам життя вигадати собі бога доброго і справедливого. Ну, чого замовк — здох вже, чи що?
Він уважно подивився на мене.
— І... — я насилу підбирав слова, — і... ви є... боги?
— А хто ж, персонажі з ваших безглуздих казок, чи що? — заржав карлик.
— І... і... немає іншого бога?
— Ідіот.
І тут я побачив, у тумані пари, видіння: це були знайомі і незнайомі мені події, що проходили низкою, одна за одною. Там лилася кров, тріумфували ницість і посередність, потерпали у злиднях або просто гинули чесні і благородні люди, в цілковитій невідомості. Батьки оплакували смерть своїх дітей — безневинних янголят...
— Бачиш? — сказав карлик. — Бачиш, яке блядство?
— Бачу, — сказав я.
— Світ створений Сатаною.
— Так.
— Сатаною. Після смерті всі прозрівають.
— Я ще не помер.
— Ти вже труп. Труп.
І він зробив щось рукою — я закричав не своїм голосом від болю. Карлик розсипав радісний сміх.
— Ти садист? — запитав я, віддихавшись.
— А хто ж, по-твоєму, бог такого світу? Навіщо йому страждання людей, якщо він не садист?
— Значить, усі наші молитви...
— Вигадані вами самими казки, для заспокоєння. Зрозумів, ні? Усі ви просто бовдури, бовдури, бовдури!
І, розгарячившись, він почав бити мене по голові пляшкою, повною шампуню, дуже боляче.
— На допомогу! — закричав я. — Рятуйте!
Це були не боги — це була якась банда з підворіття.
— Ха-ха-ха-ха-ха! — вони сміялися хором; один товстий і один хрипло-писклявий голос.
Раптом я відчув, що зависнув униз головою: створіння-циркуль підняло мене за п’яту, до стелі.
— Твоє серце — вже шматок лайна, зрозумів? — бризнув мені в обличчя слиною карлик. — Ти труп, труп.
І він боляче схопив мене, своїми липкими пальцями, за ніс.
— Що ти можеш проти нас, хробак?
— Я не хробак... — прошепотів я, — я...
— Хробак! Ти хробак! Ти, сука, сподівався на рай — а замість раю ти отримав ось що!
І він так крутнув пальцями, що у мене з очей бризнули сльози.
— Ти думав, що пекло — тільки в житті? Пекло всюди! Пекло всюди! Скрізь і завжди! Ти здохнеш, і ми будемо продовжувати тебе катувати — вже по-іншому. Вічно. Тобі не буде спокою, не сподівайся, сука!
— Навіщо? — сказав я плачучи, тому що він продовжував крутити-викручувати мій ніс.
— Тому що нам це подобається, тому що це нам потрібно, потрібно. Ми створили пекло-життя, щоб насолоджуватися муками, і ми створили пекло-вічність: щоб завжди були муки, безвихідь і темінь. Зрозумів, так? Так? Так? — за кожним разом він викручував мені ніс.
— Неправда! — мені було вже все одно. — У житті є інше. Є! — я вже не міг зупинитися. — Є захід сонця, рідність, є любов... — тепер я плакав іншими сльозами. — Світ повен любові, світла — неправда! Я не вірю, не вірю, не ві...
— Ось тобі!
Моє серце сіпнулося і зупинилося. Я впав назад у воду, вже бездиханний. Майже без носа. Я був мертвий.
Дивно, але я відчував тепло — воно оточувало і зігрівало мене звідусіль.
Скільки минуло часу, я не знаю: не було ні почуттів, ні думок про те, що зі мною, чи я живий.
Як раптом відчинилися виламані двері, і я почув голос:
— Боже мій, Васильку! Васильку, що з тобою!
І я відчув чиїсь руки — рідні, людські, які виймали мене з ванни.
— Боже мій, рідненький.
Я лежав тепер на килимі посеред кімнати, голий, куди мене притягли, і чув схвильований жіночий голос:
— Проспект Свободи, 25, квартира 40, швидше, прошу вас, так, серце! Серце!
Очі в мене були заплющені, однак я все чув. Чув, як жінка, кинувши трубку, підбігла до мене, стала цілувати:
— Живи, чуєш, живи. Я відчувала — щось зупинило мене, якась тривога, і я вирішила повернутися, перевірити. Боже! Боже, допоможи мені — мені і йому! Не забирай його, Боже!
Вона вже ридала, у мене на грудях.
Я відкрив очі і — поверх її голови — побачив ангела: красивого, який світився, — справжнього. Він стояв, випромінюючи жовте світло, в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чому я не втомлююся жити», після закриття браузера.