Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

певне, походила з якогось південного штату — з овальним смаглявим і вельми делікатним обличчям, ніжними чорними очима. Вона повільно й звабливо опускала вії, коли дивилася на професора. Інші жіночки, вродливі й елегантні, були непривітні, заклопотані й невдоволені собою. «П’ятдесят із зайвим років — це тільки огрядність, окуляри, оздоблені самоцвітами, й обмеженість», — Севілла затримав погляд на господині. Яка порожнеча, яке приховане лихо! Ніколи нестрашно було постаріти, працюючи, шукаючи поступу, але ж зовсім інша річ постаріти, проживши шістдесят або сімдесят років, не маючи ніякого заняття, не лишивши за собою жодного сліду. Й врешті-решт яке сміховинне алібі в цього «Клубу»! Сьогодні цим жінкам оповідають про дельфінів, за тиждень утовкмачуватимуть про Марселя Пруста, а за два тижні — про події в Південно-Східній Азії. Всесвітньої культури по сорок хвилин на тиждень. Усього потроху, наче у вечірній кав’ярні.

Місіс Джеймсон із вишуканою тактовністю й чемністю замовкла. Якусь хвильку вона, огрядна, з піднятим підборіддям, стояла нерухомо, наче статуя. Залунали оплески, Джеймсон уклонилася й, опустивши очі, сіла на низенького стільчика. Вона вміла добре і скромно поводитися вдома. Грілка, що її місіс Джеймсон прикладала до ніг, мала подвійну мету: надавала їй скромності й нагрівала ноги під час відпочинку.

— Ми слухаємо вас, професоре, — мовила Джеймсон вишукано й пустотливо, ніби знайшла власну форму ввічливості.

Вона сиділа спиною до членів «Клубу» і не поїдала більше їх сірими очима. Севілла бачив, що у багатьох слухачок цікавістю спалахнули очі й змінився настрій. Отож дарма подумав перше, що ці молодички нічим не цікавляться. Полегшено зітхнув і знову відчув себе чоловіком, ще раз приязно зиркнув на жінок і жваво загомонів:

— Ось уже кілька років дельфін є головним героєм багатьох статей, заяв, пророцтв, карикатур, мультиплікатів і сценаріїв для Голлівуду. Мені здається, що в мене вже просто нема чогось нового розповісти про нього. — (Заперечення). — Коли ви іншої думки й заперечуєте не з чемності — (Ні, ні!), — тоді я, наскільки зможу, намагатимуся щось розповісти. Але застерігаю, не чекайте від мене чогось сенсаційного, нечуваного. Наукові дослідження розвиваються повільно, а дельфінознавство взагалі тільки зароджується.

— Американці, — вів далі Севілла, — славляться любов’ю до тварин і пристрастю до їх вивчення. Та, безперечно, вже десять років жодна тварина не викликає в нас такої цікавості, як дельфін. Його найбільше й вивчають. Морське міністерство США та різні державні агентства витрачають щороку великі кошти на фінансування діяльності багатьох загонів дослідників, одним із яких я маю честь керувати. З іншого боку, різні приватні фірми, такі як «Локхід-Каліфорнія-компані» або «Сперрі-Джіроскоуп-компані», також фінансують досліди з дельфінознавства. Я не маю змоги навести достеменні цифри, однак не здивувався, коли б мені сказали, що загальна сума, котру щороку виділяють ці фірми й державні агентства, нині становить п’ятсот мільйонів доларів. — (Велика зацікавленість).

Севілла помовчав трохи, аби слухачки змогли осягнути значимість цієї цифри.

— П’ятсот мільйонів доларів, — заговорив Севілла, — це дуже багато. Та я певен, дельфін заслуговує цього. На прохання голови вашого «Клубу» — (розважливо) — розповім вам, чому дельфін став найдорожчою твариною в Сполучених Штатах і чому його найбільше вивчають. Не гнівайтеся на мене, що передусім скажу вам кілька слів про його фізіологію. Дельфін не риба, а китоподібна тварина. У нього немає зябр, зате є легені. Щоб дихати киснем із повітря, дельфін виринає на поверхню води. Риба, як і всі так звані холоднокровні, завжди має таку температуру, як і її середовище: крижану в водах Антарктики й теплу в Карибському морі. Дельфін — тварина теплокровна, у нього температура стала й не залежить від температури води. Ось чому він, як і кит, має прошарок сала, що захищає його від холоду. Цей прошарок, обтягнений гладенькою шкірою, схожою на гуму, й надає його. статурі витонченої округлої форми, що дозволяє йому швидко пережуватися в воді. Дельфін не відкладає ікри, як риба. Він — ссавець і має спільний для усіх ссавців спосіб розмноження — (велике зацікавлення): парування, вагітність, народження й годування грудьми малят. Ці процеси в дельфінів мальовничі й видовищні, бо відбуваються у воді, проте фізіологічно не становлять ніякого винятку, й я не маю наміру їх описувати — (приховане розчарування). — Згідно з деякими характеристиками його анатомії, ймовірно, що дельфін у сиву давнину жив на землі, а море для нього — середовище, до якого йому доводилося пристосовуватися. Й він пристосувався чудово. Наведу лише такий приклад: швидкість його плавання перевищує швидкість більшості риб.

Чому американська наука так цікавиться цим морським ссавцем? — говорив Севілла поважним голосом. — Він має ту ознаку, що її ми, люди, називаємо розумом, його розум дуже близький до нашого, навіть настільки, що ми за аналогією можемо зрозуміти вчинки дельфіна.

Севілла помовчав хвильку, оглянув аудиторію й подумав, чи не почав він приголомшувати слухачок.

— Усі китоподібні тварини, — вів далі, — розумні. Й коли ми з усіх китоподібних обрали, як об’єкт для вивчення, дельфіна, то лише тому, що він найменший і, я сказав би, податливіший, ніж його родичі — кити, кашалоти й касатки. «Tursiops truncatus», якому ми надаємо перевагу, не перевищує трьох метрів довжини. Середні дельфіни завдовжки два з половиною метри й важать сто п’ятдесят кілограмів. Їх легко перевозити в авто або на літаках. Дельфін може жити в звичайнісінькому плавальному басейні, й хоча за ним треба добре наглядати, утримання коштує недорого: якихось дванадцять кілограмів риби на день. А через свою незвичайну лагідність дельфін — ідеальна тварина для досліджень. Лагідність не є його слабкістю. Він може одним ударом могутньої щелепи вбити велетенську акулу. До того ж у нього є два ряди дуже гострих ікл, їх аж дев’яносто. Він зумів би перекусити руку або ногу кожному, хто його ловитиме. Та за людської пам’яті ніколи ще він не обертав своєї зброї проти людини. Зауважую, більшість домашніх тварин, коли їм спричинити біль, кусаються або дряпаються. А дельфін терпить, не чинить опору, не загрожує. Можна гадати, що він доброзичливо ставиться до людини. До речі, з давніх-давен шукає він зв’язків з людьми, особливо з дітьми. Коли люди його зловлять, він швидко звикає до них і радо сприймає їхні пестощі.

Севілла замовк. В очах слухачок уловив якесь зворушення. Бувши й сам другом тварин, він відчув, як його охопила радість. «Ми добрий народ», — подумав він.

— Альперс, — відтак