Читати книгу - "Святі і грішні"

звичайно, не вихід, але і нинішня влада не подарунок. Крім балаканини — нічого. Навіть гірше, ведуться розмови, що в міністерствах штат роздутий, бюрократія заїла. Якщо їх розвалять, економіка країни впаде. Розвалиться, як картковий будиночок. Не відають, що творять. Наддержава не проживе без жорсткого керівництва, — продовжував свою лінію Клоков.

— Без візи московських старців навіть туалет не можна побудувати. Хіба це нормально!? — висловив своє бачення ситуації Валерій Іванович.

— У тому-то й справа, що ненормально. Це нас і губить. Сам критикував неодноразово. А віз і нині там. У країні настільки задавили ініціативу, що без вказівок зверху ніхто пальцем не поворухне. Перебудовуватися треба, але як!? Ось в чому питання, — не міг ніяк заспокоїтися Микола Антонович.

— Більше самостійності, ініціативи, повноважень на місцях.

— Ти, Валера, прожив менше мого, дечого не розумієш. Самостійність — це добре. Але не можна повністю відпускати віжки. Не тільки економіка, країна відразу розвалиться. Навіть на Заході кажуть: коли проходять вибори, демократія закінчується. Тобто до влади приходить політична сила, яка диктує свої умови. Якщо вона не справляється з обов'язками, народ обирає інших лідерів. А у нас всі диктують свої умови: секретарі союзних республік, обкомів партії, рядові комуністи. Кожен керівник хоче відчуватися на своїй території, як у своїй вотчині.

Після повторного допінгу Клоков взагалі відпустив гальма, на які він завжди натискав, щоб не бовкнути зайвого. Він твердо сказав, що не можна керівників залишати без контролю, зіп'ються, пограбують народ до ниточки.

— Я прийшов у район, коли колишній перший секретар за станом здоров'я знизив вимогливість до підлеглих. Приїжджаю в господарство до десятої ранку, з керівників і головних фахівців нікого немає. Питаю, де: ті поїхали в область, ті в сусіднє господарство, а ті — в район. Виходить — роздав наряд і цілий день вільний. З'являються тільки вечором.

Встановив контроль за одним господарством, потім — за іншим. Протягом тижня перевіряв, де хто був і що вирішував. В основному, сьорбали горілку, займалися своїми проблемами. Один голова в обід язиком не ворочав. Відразу зібрав партком, поставив питання про звільнення. Їм шкода голови, а захистити не можуть. Доведеться в райкомі відповідати. Тим більше, що я вже погодив питання про перебування голови на посаді з керівництвом обкому.

Інший не п'є, тихенький, тихенький. Благодать. Чим не приклад для наслідування? Придивився: найбільше зайнятий своєю персоною. Дітей і онуків прилаштував у місто, квартирами забезпечив. За спецшколами визначив, щоб жили не гірше міських. Сам, незважаючи на похилий вік, кілька коханок завів. А на ферму приїде, ніс верне — смердить. Доярки і скотарі не можуть туди його затягнути.

Довелося відверто переговорити з головою: або працюй нормально, або йди. Той спочатку не зрозумів. Мовляв, не для того два інститути закінчував, щоб працювати. Але від мене не так легко відбитися. Змусив крутитися на повну котушку. За його спиною багато молодих керівників і фахівців, які не дочекаються, коли їх висунуть на більш відповідальну посаду.

Клоков задумався. Він згадав, як розпрощався майже з половиною керівників. Але зате — яка благодать. Без дозволу райкому ніхто не покине територію господарства. Поїде по колгоспах, всі — на місцях, всі — крутяться, тому, що знають, — з них спитають.

Клоков відкинувся на спинку сидіння, блаженно посміхнувся. Розкинув короткі руки, розставив ноги. продовжив:

— Зараз багато говорять про авторитарний стиль управління. Начебто це пережиток минулого. Я впевнений, що без авторитарного стилю не наведемо порядку ні на підприємстві, ні в країні, ні в сім'ї. Дисципліна повинна триматися на усвідомленій необхідності, що для спільної справи ти повинен діяти так, а не інакше.

Хрущов засудив сталінізм. Знав і розумів, що це велике зло. Але країна не терпіла інакомислячих, тих, хто не хотів говорити і думати, як Микита Сергійович і його колеги. І що з цього вийшло? Горбачовщина. Говори і роби що завгодно. Але кому це потрібно? Голові колгоспу, бригадиру, механізаторові? Нікому. Втомилися від розмов. Це нічого не дає. Ми можемо розвалити таку потужну і сильну державу, соціалістичний лад. За його становлення загинули мій дід і батько.

Микола Антонович знову нагадав другу про те, що він розігнав половину керівників. Але завдяки цьому покращилися показники. Район побудував дороги з твердим покриттям до кожного колгоспу і радгоспу, з'явилися медпункти, нові будинки, аптеки, кафе, до господарств підвели воду і газ.

Голова мовчки слухав першого секретаря райкому. Йому імпонувало те, що перед ним розкривався старший за віком чоловік, перший керівник району. Його мало цікавили проблеми стилю керівництва, хоча і про це він любив поговорити.

Який керівник буде поважати себе, якщо не покаже себе на виробництві. Треба ставити на місце знахабнілих підлеглих, які знайдуть тисячі причин, щоб не виконати твою вказівку. Треба всім постійно показувати: хто є хто. Інакше тебе зітруть в порошок.

Валерій Іванович у своїй практиці використовував саме той авторитарний підхід до управління, який зараз всі засуджували: я начальник, ти — дурень, ти начальник, я — дурень.

Він прагнув до того, щоб перед ним тремтіли, тим більше беззаперечно виконували всі розпорядження. Вважав, що ніхто не принесе користі господарству більше, ніж він.

Без нього колгосп розвалиться, не виконуватиме виробничі завдання. Тому строго карав головних фахівців і керівників середньої ланки. Змушував їх працювати, а сам контролював їх діяльність. У своїх методах керівництва не відрізнявся від Клокова.

— Нам уже ніколи не побачити сильної руки, — повернувся секретар до тієї думки, з якої починав розмову. — Без неї не можна. Відпустять віжки, ті, хто біля корита, розвалять, а потім пограбують країну. У високу ідею комунізму вже ніхто не вірить, при владі одні пристосуванці. А для того, щоб добиватися успіхів при справжній демократії, потрібні патріоти своєї батьківщини і свого народу.

Випивши і щільно перекусивши, випустивши пар, чоловіки роз'їхалися в різні боки. УАЗик Першого помчав у бік районного центру. Відразу звернув на ґрунтову дорогу і, залишаючи за собою шлейф пилу, полями, лісами, тільки відомими Клокову дорогами швидко і впевнено мчав до свого дому. Останньому не хотілося сьогодні ні з ким зустрічатися. Він уже ситий був по горло різними розглядами, рішенням