Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

буде побудована нами могутня, квітуча Україна, де в цьому дивовижному букеті самою прекрасною квіткою буде наша неповторна Черкащина. З повагою, Сергій Борисович Тулуб, Герой України, голова Черкаської обласної державної адміністрації Спогади учасників битви
І.С. Конєв,
Маршал Радянського Союзу, колишній командуючий 2 Українським фронтом.
У нестримному пориві

У славний бойовий літопис нашої держави навічно записані героїчні подвиги, здійснені Червоною армією під час Великої Вітчизняної війни. Однією з найяскравіших сторінок цього літопису є 1944 рік — рік вирішальних перемог, внаслідок яких ворог зазнав найжорстокіших поразок і був вигнаний за межі нашої Батьківщини.

Як відомо, після звитяжної битви на Курській дузі стратегічний наступ Червоної армії в другій половині 1943 року успішно продовжувався й увінчався великими перемогами. На південному крилі радянсько-німецького фронту війська 1, 2, 3 і 4 Українських фронтів до початку 1944 року визволили від ворога Київ, Черкаси, Дніпропетровськ та багато інших міст, захопили важливі оперативні плацдарми на Правобережній Україні. У результаті цих перемог були створені сприятливі умови для проведення нових бойових операцій з метою повного визволення Правобережної України і Криму.

Дальші плани радянського Верховного Головнокомандування на півдні полягали в тому, щоб могутніми ударами розсікати ворожу оборону, оточувати й знищувати угруповання противника по частинах. Успішні бойові дії повинні були повернути Батьківщині важливі промислові і сільськогосподарські райони й відкрити шлях для наступу Червоної армії на Балкани й Польщу.

Виходячи з цього плану, визволення Правобережної України було розпочато проведенням ряду фронтових наступальних операцій, що безпосередньо передували оточенню й розгрому німецько-фашистських військ у районі Корсуня-Шевченківського.

Війська 1 Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна (член Військової ради — генерал-лейтенант К. В. Крайнюков), відбивши контрудари противника, що намагався ліквідувати київський плацдарм наших військ на Дніпрі, до середини січня 1944 року вийшли в район Сарн, на підступах до Шепетівки та Вінниці.

Війська 2 Українського фронту, якими мені довелось командувати (члени Військової ради — генерал-полковник І. 3. Сусайков та генерал-майор І. С. Грушецький, начальник штабу — генерал-полковник М. В. Захаров), відкинули противника від Дніпра більш, ніж на 100 кілометрів і визволили Кіровоград.

Війська 3 Українського фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського (член Військової ради — генерал-лейтенант О. С. Желтов), визволивши Дніпропетровськ і Запоріжжя, просунулись від Дніпра на захід в цілому на 50-100 кілометрів.

У середній течії Дніпра гітлерівцям вдалося удержатися лише в районі Канева. Корсунь-шевченківське угруповання військ противника, яке сформувалося тут, використовуючи сприятливу для оборони місцевість, утворило глибокий виступ, що вклинився в стик між 1 і 2 Українськими фронтами. Це угруповання нависало над суміжними флангами фронтів і сковувало свободу маневрування наших військ, все ще не бажаючи примиритися з тим, що «Східний захисний вал» повністю рухнув.

Німецько-фашистське командування вперто обороняло цей виступ. Було очевидним, що гітлерівський генералітет розраховує використати цю місцевість як плацдарм для організації наступу, маючи на меті відновити лінію фронту на західному березі Дніпра. Ставка Гітлера й командування окупаційних військ сподівались дістати перепочинок на південній ділянці свого східного фронту, не чекаючи в зв’язку з початком бездоріжжя наступу наших військ у попередніх масштабах. У цей період противник усе ще вважав, що йому пощастить сильними ударами скинути наші війська з плацдармів на Дніпрі, зберегти багаті промислові й сільськогосподарські райони Правобережної України і встановити зв’язок сушею з кримським угрупованням своїх військ.

Виходячи з усього цього, фашистське командування зосередило на Правобережній Україні великі і найбільш боєздатні з’єднання та частини — всього 93 дивізії, у тому числі 19 танкових з 25, що діяли на всьому радянсько-німецькому фронті. Поступаючись перед нами кількісно в таких родах військ, як піхота, авіація та артилерія, противник мав деяку перевагу в танках. Найсильніше танкове угруповання, до 10 дивізій, ворог тримав у районах Умані та Кіровограда. Безпосередньо на корсунь-шевченківському виступі оборонялись його правофлангові з’єднання 1 танкової армії та лівофлангові з’єднання 8 польової армії в складі 12 піхотних дивізій, однієї танкової дивізії, однієї моторизованої бригади, кількох окремих танкових батальйонів і дивізіонів штурмових гармат.

Наземні війська істотно підсилювались авіацією. Перед 1 і 2 Українськими фронтами діяв 4 повітряний флот німців. В його складі було 450-500 бомбардувальників, 250-270 винищувачів і 230-270 літаків-розвідників. Співвідношення сил по бомбардувальній авіації на початок Корсунь-Шевченківської операції було 1:1, але в денних бомбардувальниках противник мав потрійну перевагу. Проте вона зводилась нанівець нашою перевагою по кількості штурмовиків, нічних бомбардувальників та винищувальної авіації.

Ліквідація корсунь-шевченківського виступу стала першочерговим