read-books.club » Пригодницькі книги » Джмеленя та Канікульне озеро 📚 - Українською

Читати книгу - "Джмеленя та Канікульне озеро"

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Джмеленя та Канікульне озеро" автора Галина Микитчак. Жанр книги: Пригодницькі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 35
Перейти на сторінку:

— Усе тому, що я водяник і не можу довго без води. І звати мене Тиціаном.

— Десь я чув це ім’я, — пробурмотів Дмитрик-Хитрик.

— Це ім’я художника. Не знаю, чи він ще досі живе, але сторінка з його картиною пливла по воді, коли я вилупився.

— Звідки ти вилупився?

— Звичайно ж, з ікринки. Десять років плавав пуголовком, потім у мене виросли ніжки, ручки, пізніше ніс, а згодом розсмоктався хвіст.

— Ні, це якісь казки! — Дмитрик захитав головою.

— А як вам таке? — Тиціан розсунув пальці на руках, і діти побачили поміж ними великі перетинки. — А за вухами в мене зябра.

— Людина-амфібія! — хлопчик витріщився на перетинки, зробившись схожим на банькату амфібію з роззявленим ротом.

— Ні, водяник. Такий самісінький, як і всі водяники! А в цьому озері моя кухня, моя спальня, мої речі. Хочете подивитися? Я прижену для вас пліт із відром без дна.

— Навіщо тобі такий пліт… з відром? — здивувалася Дзвінка. Вона не могла відвести погляд від Тиціанових перетинок.

— А як я буду дивитися на небо, чи дощу не буде? Якщо в пліт поставити відро без дна, то з-під води дуже добре видно небо й хмари. У відрі вода не виблискує, її не рябить від хвильок, туди не потрапляють водорості.

Сантехнік пішов у найближчі зарості очерету та привів за шнурочок невеликий пліт із дощок, пластикових пляшок і відра посередині.

— Клас! Пересувне вікно! — у захваті вигукнула Джмеленя.

Вперше Дзвінка і Дмитрик побачили крізь діряве відро новий для них підводний світ: пуголовків, личинки жуків і бабок, тритонів, сяючі зграйки лякливих карасиків і барвистих маленьких мересниць, які під ними плавали, бавились, ховались у водоростях і шмигали в товщі води.

Пліт поплив між очеретяними й рогозяними стінами. Поміж двома затопленими гілками з’явився гамак, біля якого і приводнився Тиціан.

— А це моя спальня. Одна стіна рогозяна, друга очеретяна, а стеля рдесникова. А он і Тиціанова картина. Батько подарував мені її на повноліття.

На гілці в металевій рамці висіла картинка з напіводягненою товстулею, яка замріяно дивилася вгору. Біля картини на шнурочку висіла золота каблучка з осяйним блакитним камінчиком.



— А це моя вітальня, — далі коментував водяник. — Стіни з валіснерії, а стеля з гілок вавилонських верб. Як вам такий дизайн?

— Супер! А що за перстень? — запитала Дзвінка, розглядаючи дорогоцінність.

— З ним пов’язана давня історія. Колись на місточок до острівця прийшли дві біляві дівчини зі своїми однокласниками. Одна з білявок насміхалася над хлопцем, а той ненароком штовхнув її у воду. Так каблучка злетіла з її пальця. Я підібрав перстень і повісив сюди.

— А чому не віддав?

— По-перше, щоб не лякати намарне людей, а, по-друге, існує водяний закон: що загубилося у воді, належить підводному світу. Його віддавати не можна, хіба хтось випадково знайде.

Плотик розсунув вербове гілля, під яким заховалася справжня підводна кімнатка з металевим столиком, кріслами обабіч і прозорим пакетом, у якому зависла велика бульбашка повітря.

— А це що за кулька з повітрям? — запитав Дмитрик, застромлюючи голову глибше у відро.

— Це мій авіаріум. Ну ви ж тримаєте вдома акваріуми з різними підводними мешканцями. А водяники тримають авіаріуми з повітрям. У мене живуть два кубинські таргани.

Придивившись, діти помітили в повітряній бульбашці великих коричневих тарганів з бежевими крилами.

Далі пліт проплив над Тиціановою кухнею. Поміж стінами з високої осоки стояв старий кухонний креденс (а як він був з дуба, то й не гнив), збоку від нього виблискував старий металевий умивальник, а ще вбік — дубові столик і ослінчик. По столу повзали великі равлики із закрученими на гострий кут мушлями.

— Це мої домашні ставковики, прибирають стіл після обіду.

Від кухні кілька сходинок із плаского каміння вели до стежки. Вздовж них на шнурку висів Тиціанів одяг.

— Ти сушиш випрані речі у воді? Та вони ж ніколи не висохнуть! — здивувалася Джмеленя.

— Я їх не сушу, а мочу. Коли вони нормально намокнуть, можна буде покласти їх до шафи, — пояснив водяник.

— А як же ти переш одяг?

— Спочатку товчу в дерев’яному кориті з пісочком, потім кидаю в пральну машинку, напускаю шлангом у неї повітря та кручу педалі.

— Які педалі? У пральній машинці є педалі?

— Електрику у воду я не можу провести, тому в мене пральна машинка з педальним приводом.

— От клас! Я так само хочу! Під водою дуже важко забризкати свої штани соусом зі спагеті! — вигукнув Дмитрик.

— Дмитрику, диви, вже сонце сховалося за верби. Нам час додому, — мовила Джмеленя. — І твій одяг підсохнув. Пішли, щоб потім нам не дісталося від батьків.

— Тиціане, а можна ми розкажемо про тебе батькам?

— Викриття водяники не бояться, бо дорослі в нас просто не вірять. Навіть якщо ваші батьки побачать, як я ходжу під водою в цьому озері, то скажуть, що водолаз загубився.

— А діти?

— Діти вірять, але скоро про це забувають. Через декілька років скажете, що водяник Тиціан — така ж казка, як і русалки з домовиками.

— А вони також казка?

— Хм… От я про це й кажу. Заходьте до мене в гості. Мені сумно тут самому. Таргани та рибки небалакучі. Та й сміття тут стільки, що мені потрібна ваша допомога, щоб очистити озеро та повернути йому колишню красу.

— Ми ще обов’язково прийдемо! — пообіцяли дітлахи.

1 ... 3 4 5 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джмеленя та Канікульне озеро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джмеленя та Канікульне озеро"