Читати книгу - "Московство"

застережень владу хана і встановили приятельські і навіть кровні зв’язки з татарами. Сам великий князь Михайло Тверськой оженився з татаркою, а за ним одружилися з татарками всі інші московські князі»[10]. За князями масово женилися обидва народи. Не важко уявити, якою мовою говорили їхні діти. Потатарщення (радше злиття) було загальним. По упадку влади Орди, татари масово переходили у християнську віру, і так з тої угро-фінно-татарської мішанини створився теперішній московський народ. Народ суто азійський, що й підтверджує аналіз їхньої крові. Азійські народи мають у крові групу «В», а індоєвропейські — групу «А». Москвини мають «В», а українці — «А». Москвинам притаманні первні монголоїдної раси, а українцям — європейської раси.

Тепер у Московщині більшість прізвищ простонароддя є фінськими і татарськими. Серед аристократії та дворянства — сотні тисяч. Наприклад, цар Борис Годунов був татарин. Татарами — князі: Хованський, Юсупов, Урусов, Салтиков, Ордин-Нащокін, Мансуров, Сумбатов і т. п. Татари — дворяни: Архалуков, Алімонов, Аракчєєв, Аксаков, Ахматов, Асланбєков, Артанов, Аргамаков, Армяков, Ахметьєв, Арабажін, Арбатов, Баскаков, Бурдюков, Бехметьєв, Бурнаков, Барабанов, Беклємишев, Базаров, Бакчєєв, Барханов, Балаханов, Берендєєв, Бакунін, Барсанов тощо. «Да, азиаты — мы с раскосыми и жадными очами!», — співає О. Блок. Москвини, що переселилися до Сибіру поміж тамтешніх азіатів: якутів, камчадалів, киргизів дуже скоро перебирали не лише мову тих народів, а й їхні звичаї, навіть віру (поганську), забуваючи свою (московську) мову і звичаї. Але ті москвини, що оселювалися в Україні чи в Польщі, не переймали українських чи польських звичаїв, української чи польської мови. Ось така сила расової спорідненості.

Москвини вважали всіх немосквинів, навіть православних українців, за єретиків, грішників. Часто не пускали немосквинів-християн (навіть православних) до церкви. Татари були не християнами, а магометанами та поганами. Але москвини не вважали гріхом шлюб москвинів-християн з татарами-магометанами. Щобільше, Московська церква молилася за татарських ханів. Московський митрополит Феогност проклинав і відлучав від церкви тих, хто не виявляв беззастережної покори ханові Золотої Орди[11]. Московський письменник свідчить: «Ми, москвини, в Європі — гості, а в Азії ми вдома»[12]. Азійський звичай продавати дівчат дожив у Московщині до ХХ ст. у формі т. зв. «кладки», тобто умовленої суми грошей, що її платили батьки хлопця батькам дівчини[13]. «…Не ззовні, а зсередини татарська духовність заволоділа душею москвина. Це духовне завоювання тривало водночас і з політичним упадком Золотої Орди. В ХV ст. тисячі охрещених і неохрещених татар ішли на службу до московського князя, вливаючись до лав майбутнього дворянства. Двохсотрічне татарське панування не знищило волі в Московщині. Воля в Московщині загинула власне після визволення з-під татарської влади»[14]. Наведене твердження московського патріота і науковця виглядає дивним. Але воно правдиве. Ми звикли вважати татар дикунами, грабіжниками, вони ж бо сторіччями плюндрували Україну, брали ясир тощо. Проте дикунами — як на той час — вони не були, а військовими здобичниками, що за тих часів уважалося в Європі законним заняттям.

Татари прийшли з Азії, де вони жили побіч висококультурного Китаю. Від Китаю татари перебрали багато знань і культурних звичаїв. За татарських (монгольських) ханів завжди були китайські науковці, дорадники і керівники. Арабські історики ставлять татарську державну адміністрацію не нижче за римську. Чужоземні торгівці їздили зі своїм коштовним крамом по всій татарській державі безпечно. В Московщині було небезпечно подорожувати навіть у XVIII ст. Столиця Татарської Орди — Сарай була культурним містом з брукованими вулицями, водостоками, з мистецьки збудованим палацом. Щодо військової майстерності татари були не гірші за римлян.

Татари були значно культурнішими за прамосквинів-угро-фіннів. Це визнають і московські історики від М. Карамзіна (1766–1826) до М. Покровського (1868–1932). Всі вони пишуть, що московська держава завдячує своїм народженням татарам. В. Ключевський (1841–1911) пише, що в XVI–XVIII ст. 57% московської провідної верстви були татарського походження, а ідею Чінгіс-хана загарбати весь світ дала Московщині її аристократія татарського походження. Перший московський історик М. Карамзін був татарського походження. Силу татарського впливу у щоденному житті видно з того факту, що москвини молилися в церкві в шапках на голові аж до 1651 року.

У складі татарської держави Московщина була напівсамостійною (автономною) і тому називалася «Русский Улус». У татарському війську та уряді служило багато москвинів, а в московському війську і уряді — татар. В Сараї постійно жило багато московських торгівців, вельмож і навіть московський єпископ. Так само і в московських містах було повно татарських торгівців, вельмож, ремісників. Цілком природно вони одружувалися з місцевими людьми, і коли впала Золота Орда, лишилися там, де жили. Таке мирне злиття обох народів московські історики називають «татарським ігом» (ярмом) і пишуть, що москвини збройною боротьбою скинули те ярмо. Це звична московська вигадка. Збройна боротьба була лише участю в боротьбі окремих ханів за владу. Зазвичай москвини завжди були на боці того, хто мав більше шансів на перемогу. Коли Золота Орда розпалася, ніяких змін у Московщині не сталося. Всі — і татари, і москвини — лишилися на своїх місцях, на старих посадах. Лише замість хана найвищим володарем став цар. Московський історик свідчить: «Не відділенням від Золотої Орди, не скиненням татарського нібито «ярма», але цілковито навпаки — перебранням усього ідейного спадку татар стала Московщина великою потугою»[15]. Расова спорідненість татар з предками москвинів не лише полегшила та прискорила потатарщення, що просякнуло дуже глибоко всі царини матеріального і духовного життя Московщини. Татарська кров дала лісовому угро-фіннові великий степовий розгін і розмах кочовика та нічим необмежений фанатизм. Ці суперечні властивості: боягузтво і розгін виявляються в сучасному москвинові. Він стихійно суне ордою підбивати, грабувати сусідні народи, але поза ордою достоту боягуз. Це бачимо в усій історії Московщини до сьогоднішнього дня. Пізніше домішалася до московської провідної верстви (лише до неї) невелика кількість європейської (української та німецької) крові, але вона розчинилася в морі азійської. Зрештою, татарська доба Московщини тривала вдвічі довше, ніж її «європеїзована» (1709–1917) доба. Азійський духовний тип москвина виявився надзвичайно стійким. По ХVIІІ ст. дещо змінилися форми, і то лише у вищих верствах, але зміст усього життя Московщини (матеріального і духовного) лишився через усі сторіччя і досі азійським. У ХІХ ст. московська інтелігенція ніби скинула з себе татарський «кафтан» і зодяглася в європейський фрак. Цей карикатурний «истинно русский европеец» панує й дотепер.

Після 1917 р. здавалося, що імперія втратила свою найсильнішу європейську підпору — Україну. Московщина повернеться до своїх природніх меж ХV сторіччя. Перелякані такою можливістю москвини заходилися закладати ідеологічно-правні підвалини свого панування в