Читати книгу - "Веселий ярмарок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Як новий прогресу вияв —
пречудова річ метро».
Хоч була, як біг я в Спілку,
придибенція така:
у метро, як у копилку,
опустив я п'ятака.
Стерта ж ця монета клята
не добрала щось ваги:
йду — аж автомат лещата
защепив біля ноги.
Недобачиш — так і влупить!
Люди ж дивляться з боків:
«Автомат — і то не любить
надто стертих п'ятаків!»
Я розсердивсь — от морока:
не пуска мене п'ятак!
Та коли отямивсь трохи,
то про це подумав так:
«От загальній би культурі
корисніш було в сто крат,
щоб у нас в літературі
був подібний автомат.
Щоб стояв, як у дозорі,
не пускав творців таких,
що слова в їх кожнім творі,
наче стерті п'ятаки».
Дмитро Білоус
ХОДУМЕНТ
Збагнувши назви: Хотів, Літки,
сказав професору студент:
— Це зрозуміло. Але звідки
походить назва «Ходумент»?
Такий є хутір на Сумщині
десь біля їхнього села.
Тому й цікаво знать хлопчині,
від чого назва ця пішла.
Протер професор окуляри,
шукаючи еквівалент.
Перебира словесні пари:
і постамент, і позумент,
і рудимент, і монумент,
і перманент, і реманент...
Народ же звідки хочте візьме:
в історії якийсь момент
зійшлись грецизми й латинізми —
то, певно, звідси й Ходумент…
Ось експедицію послали
у мовну зону вздовж Сули.
Тож наші інтелектуали
і на Сумщину прибули.
На схилі при шкільнім подвір'ї
стоять професор і студент.
Через долину на узгір'ї
лежить і хутір Ходумент.
Вони й питаються у тітки,
що йде з сусіднього села,
про Ходумент:— Скажіть нам, звідки
цікава назва ця пішла?
Не вчившися латині зроду,
їх тітка та розбила вщент:
— Та звідси ж мент єдиний ходу,
тому й зоветься Ходумент!
Василь Большак
ПЕДАГОГІКА
Аспірантці і дисертантці Оксані Коваль добряче пощастило. Керівник її кандидатської роботи про виховання дошкільнят в родині — не хто інший, як неперевершений авторитет у цій галузі науки професор Степан Артемович Дитяткін. Дошкільнята, скажемо просто, годують і одягають професора Дитяткіна. Адже Степан Артемович і кандидатську, і докторську дисертації захистив на маленьких діточках.
А скільки книг написав шановний професор про те, як треба вестися батькові й матері, тітці й дядьку з Петьком чи Митьком!
І коли знайдеться той, хто подумає, буцім Оксана не хвилювалася, поспішаючи до Степана Артемовича, той погано подумає. Бо сьогодні професор скаже своє слово про її дисертацію. Чи варто з нею виходити на люди, тобто на вчену раду. Вимоги до дисертації тепер серйозні. Он до простого уроку в школі яка строгість: мусиш свій урок тісно пов'язати і з подіями в Гані, і зі збиранням металобрухту чи кукурудзи.
А про дисертацію годі й казати. Треба виявити обізнаність з представниками шкіл, і течій, починаючи з Конфуція, Квінтіліана, Кампанелли, Песталоцці...
Особливо професор любить посилатись на Песталоцці: «Ще знаменитий Песталоцці вчив, застерігав, закликав...» Можна забути Рабле і Еразма Роттердамського, а Песталоцці обов'язково де-небудь треба приткнути.
А сама архітектоніка дисертації, як любить говорити професор Дитяткін, теж складна. Він звелів розікласти всі інгредієнти (улюблене слівце Степана Артемовича) на свої місця в процесі науково-педагогічного дослідження: а) спостереження, б) експеримент і таке інше.
Щоб вивчити пункти «а» та «б», Оксані довелося більше року попрацювати у дитячому садку. Важко було застосовувати оті інгредієнти професора Дитяткіна на практиці, бо діти ніяк не хотіли укладатися в пункти «а» та «б». І вели себе просто як діти, а не як об'єкти для «а) спостереження» і для «б) експериментів» дисертанта.
Степан Артемович полюбляв питання: «А як би на це подивився Песталоцці?»
Оксану не дуже обходило, як би Песталоцці оцінив її дисертацію. От як подивиться строгий і безкомпромісний професор Дитяткін? Оце хвилювало. І чим ближче підходила Оксана до будинку, де жив Степан Артемович, тим швидше колотилося її серденятко. Бачила в уяві строгого професора: він у темному костюмі, білосніжній сорочці і чорній краватці. Чула його зауваження до дисертації: «Да-с, шановна Оксано Петрівно. Відчувається: дисертантка надто ліберальна у ставленні до своїх вихованців». Ще й зітхне, додасть: «Жіночий лібералізм. М'якотілість жіноча. Ще Песталоцці казав... Да-с!»
А ось і той будинок, а ось і квартира, в якій уже доводилося бувати і на консультаціях, і на заліках. Двері чомусь прочинені, чути собачий гавкіт. Але ж у квартирі професора Дитяткіна ніколи не було собак... Може, тепер завели?
Оксана увійшла, сторожко оглянулась довкола, боячись аби не пошматував Рябко чи Сірко її нової сукні. Та собаки не було. І тут вона почула з кабінету:
— Гав, гав-гав, грр... Гав, гав-гав... Гррр...
— Дідусю! Ну, дідусю! Ще погавкай! І погарчи. Ну, кому я сказала!
Впізнавши голос професорської онуки Еллочки, дисертантка сторопіла.
— Еллочко,— жалібно просив пощади Степан Артемович,— дідусь уже стомився.
— Не буду їсти, не буду їсти!— затупала-забила каблучками об паркет онука.— Ще погавкай, тоді їстиму...
Професор Дитяткін зітхнув і став далі гавкати й гарчати.
«Експеримент, — здогадалась дисертантка. — Степан Артемович здійснює педагогічний експеримент. Це один з інгредієнтів у системі виховання». У напіврозчинені двері Оксана побачила керівника своєї роботи... під столом.
— Гав, гав-гав, гррр... Гав, гав-гав, грр...
Онука заливалася срібним, розкотистим сміхом. Професор виліз з-під столу, обтрусив піжаму, зітхнув:
— Ну, тепер їж...
Онука затупала ніжками і зарепетувала:
— Ти обіцяв ще жабкою поплигати. Поплигай жабкою!
І строгий, безкомпромісний професор, покрутивши головою, заходився плигати по кабінету жабкою... А онука весело сміялася.
— Дід жабка, дід жабка!..
Нарешті задиханий, втомлений підвівся і впав на диван, витираючи щедро зрошену потом лисину.
— Ну й мучителька... Їж уже, а то он реміняку дістану...
Еллочка закопилила губку і знехотя почала копирсатися виделкою у тарілці.
На порозі стала Оксана і кинула погляд на Еллочку:
— Степане Артемовичу, це експеримент?
— Який там експеримент,— зітхнув професор і у пом'ятій піжамі підвівся назустріч дисертантці.— Таке вреднюще дитя вдалося. Ради не дамо. Просто мучителька.
— Пробачте... А як же Песталоцці?
— Пе-ста-ло-цці,— глузливо протяг професор і махнув безсило рукою.— Теоретично воно легко... а) — спостереження, б)— експеримент...
— А ваші книги і лекції?— не могла заспокоїтись дисертантка.
— Книги і лекції про дітей взагалі. А ця мучителька — рідна онука...
Василь Большак
ЛЕДІ, ЛОРД І ГАЛЬКА
І в наш «Ранок» іноземні делегації навідуються. Дзвонять якось з райцентру.
— Не одлучайтесь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веселий ярмарок», після закриття браузера.