read-books.club » Сучасна проза » 97 📚 - Українською

Читати книгу - "97"

191
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "97" автора Микола Гурійович Куліш. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 20
Перейти на сторінку:
class="p1">П а н ь к о. Плюньте на жінку… Хто тепер з таким барахлом возиться? Моди нема. Тепер яку попав, та й жінка. Правду кажу?

К о п и с т к а. Ні, братику, це не так. Це ти, не во гнів будь сказано, трошки брешеш…

П а н ь к о. Я брешу?..

К о п и с т к а. Бо чоловік не півень, і обратно ж: без жінки, як без хати.

П а н ь к о. Дурниці! Ви докажіть, що це іменно так.

К о п и с т к а. Та хоч би й я з Параскою…

Г а н н а. Годі вже — з Параскою!..

К о п и с т к а. Тридцять годочків, як один, вижили. А бувало всього. Бувало, й нап’єшся отак та прителіпаєш-ся додому без розуму… Прокинешся вранці — у кишені вітер, у голові ковалі. То вона: «Що, п’янюго, голова болить?» — «Болить, Парасю, ой як болить…» Одчине скриню, витягне шкалика: «Сідай, ка, п’янюго, та випий із жінкою». Сіли, випили, закусили…

П а н ь к о. Це не доказ і не йтересно… Гех, як був я у повстанцях! От де було, да… І обще йтересно було. Не то що тепер: хліб повивозили, голод… Вип’ємо!

К о п и с т к а. Підожди… Бо було ще й гірше: не то що хліба, — кізяка, щоб витопити, не було. А надворі б є, мете, ще й до того ніякої тобі Совіцької власті не було. То вона: «Знаєш, ка, старий, що я надумала?» А що, кажу? «Продамо хату?» То й продамо, кажу… Що ви думаєте — продали хату! Ну там сіли, випили, закусили, а тоді як пішли у найми, як пішли… І де вже ми з нею не служили…

П а н ь к о. Не йтересно!

К о п и с т к а. Підожди! Засадили мене в тюрму за те, що панську економію палили. Сидю у віконця та й кукую. Коли трах-тара-рах — жінку приводять… Побачила мене, гукає…

5

Аж тут увійшла П а р а с к а:

— Ось де він сидить, руда сатана!

К о п и с т к а. Парасю!

П а р а с к а. Йди, п’янюго, додому!

Д і д Ю х и м. Ага, впіймавсь?.. Хрестись мерщій та читай — да воскресне бог…

К о п и с т к а. Ось вона, моє ладо. Парасю!.. (Шуткуючи обняв її).

П а р а с к а. Одчепись, нечиста сило!.. Мусію! Та хіба на людях так годиться?

Поцілував.

Хай ти сказишся… Та пусти!

К о п и с т к а. Парасю! Подивись мені у вічі… не так!..

П а р а с к а. Додому йди, нечиста сило!.. Ти ж слово давав не баритись…

К о п и с т к а. Та нема ж у нас дому. Ні хати, ні худоби… Клопіт нам який, чи що?

П а р а с к а. Авжеж, клопіт!.. Гуляєш, а там он монашки по хатах, як ті ворони на хугу…

К о п и с т к а. Знаю! Зараз побіжу. Ось тільки випий чарочку, ладо моє…

П а н ь к о. Випий, тітко, слиш?

Г а н н а. Та випий, свахо, коли чоловіки просять!

Д і д Ю х и м (до Копистки). Та кресни її кулаком раз! А то припадає, як півень до курки…

К о п и с т к а. Ви не дивуйте, що вона зверху сердита… Всередині ж серце у неї — дак істинно пуховая по-душенька… Та що там казати! Випий, зіронько!.. Та випий, ну тебе к лихій матері!

П а р а с к а. От сатана, таки спокусив. Ну, за ваше всіх здоровлячко!.. І за твоє, моє ладо коханеє!

К о п и с т к а. Ура-вра!.. А слухай, Парасю, що я надумав…

П а р а с к а. А що, старий?

К о п и с т к а. Живем ми до которого часу благополучно, а що далі з нами буде, то й ти, мабуть, не знаєш…

П а р а с к а. Пхи, голоду не бачили?

К о п и с т к а. Тр-р-р, старенька… Підемо в город та на патрет ізнімемось!..

Г а н н а. І куди вам, мурим, та на патрет!

П а р а с к а. А що ж!.. І підем!.. Шкоди од цього людям не буде.

К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцію прийнятої

6

Припадаючи на ліву ногу, ввійшла О р и н а — старчиха.

Стала у порога.

— Здрастуйте-е!

К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо!

О р и н а. З п’ятінкою вас усіх святою… Бачте, — по миру побираюся… До кого не прийду — гонять, лають… Такий голод. Голод-голод…

П а н ь К о. Голод скрізь, бабо.

О р и н а. То я оце й подумала: завітаю до комітетських. Хоть самі вони без хліба, дак хоть тепле слово скажуть…

С т о н о ж к а. Чи не зосталось там капусти?

Г а н н а (тільки пальцями хруснула). Нема.

К о п и с т к а. Ну, то хоть випий, мамашо!..

О р и н а (випила). Хай же вам, мій таточку, боженька за це та ласку духу свого пошле!

К о п и с т к а. От якби він замість духу та лантушок борошна кинув! А духом ми вже давно живем, мамашо.

Г а н н а. А то правда, Орино, що тя, кажуть, кота зварила?..

К о п и с т к а (аж рукою замахнувся на Ганну). А ще про що спитай! Ну й кручена…

С т о н о ж к а. Ганно!

Д і д Ю х и м. Та вдар її, Йване!..

О р и н а (заплакала). Коли ж п’ятеро, вірите… Од першої пречисти без хліба… А тут і Оленка померла. Люди присікались — якби, кажуть, рідну доньку, то не поховала б без батюшки… А я, от побий мене боженька, таточку, не чужа Оленці… Аж тепер признаюся: у житі

1 ... 3 4 5 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «97», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "97"