Читати книгу - "Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А що буде, якщо він тебе спіймає?
— Він накаже відрубати мені голову!
— Ой! — злякалася Аля.
Та Недопопелюшка дзвінко розсміялася.
— Не бійся, ми втечемо! — заспокоїла вона дівчинку.
— Тоді я пійшов, — підвівся Недоладько. — Тільки хочу тебе попрохати, — звернувся він до Алі,— якщо дізнаєшся, як можна вибратися звідси, пообіцяй, будь ласка, що розкажеш і мені.
— Обіцяю! — сказала Аля.
— Ну то хай тобі щастить! Повертайся швидше до Недотелю! — побажав Недоладько навздогін Алі, яка вже попрямувала коридором за Недопопелюшкою.
Вони довго пробиралися темними галереями, переходами, вузькими і широкими сходами старого замку.
— Тут! — нарешті прошепотіла Недопопелюшка і показала на двері.
Аля тихесенько підступилася ближче до дверей і заглянула в щілинку. До кімнати заглядав ріжок місяця, який освітлював королівське ліжко. З усіх боків його оточувала важка запона, що опускалася з-під самої стелі. Через високі стрільчасті вікна виднілися мерехтливі зірки на чорному небі.
Аля рушила до кімнати. Але Недопопелюшка схопила її за руку.
— Зачекай! Ти знаєш, як до Недороля звертатися?
— Здається, треба казати «ваша величність»? — невпевнено ловила Аля. — Принаймні так зверталися до королів у казках.
— Ваша величність — це до справжнього короля! А до нашого — «ваша недоречність»!
— А хіба він не справжній? — здивувалася дівчинка.
— А! — зневажливо відмахнулася Недопопелюшка. Не король, а одна недоречність! Ну, ні пуху, ні пера тобі! — і вона залишила Алю саму.
Дівчинка навшпиньках наближалась до королівського ліжка. Їй здалося, що вона чує тиху музику.
Раптом перед нею впала тонесенька смужка світла, що вибивалася з щілини у запоні. Аля зазирнула в щілину, і перед її очима постала картина.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
у якому Аля зустрічається з Недоролем Десятим
Посередині широченного ліжка сидів чоловічок у нічній сорочці та нічному ковпаку з китицею. Поруч у мідному свічнику горіла свічка. Він тримав у руках банджо і легенько перебирав струни. Потім вмостився зручніше і заспівав сумно-сумно:
Я нізащо
не признаюся
нікому,
що мені у замку
страшно так
самому!
Тільки місяць загляда у вікна чорні…
Ех, немає в мене друзів —
є придворні!
Поки Недороль співав, дівчинка розмірковувала, як озватися до нього, щоб він, бува, не злякався і не зчинив галасу.
Нарешті вона відважилася і тихенько прошепотіла:
— Ваша недоречні-і-ість!
Та Недороль Десятий все одно страшенно перелякався.
Він заверещав, шпурнув банджо вбік, аж воно жалібно забриніло, і почав швидко зариватися у свої подушки. Від страху підвивав і приказував:
— При-ри-риви-вид! Ва-ва-ва! При-йшов при-ри-риви-вид! Рятуйте! Ва-ва-ва!
І ось уже на ліжку замість короля височіла гора ковдр та подушок.
«Ох, як я ж його налякала! — жалкувала дівчинка. — Ще задихнеться там під подушками!»
І вона знову покликала:
— Ваша недоречність! Заспокойтеся, будь ласка! Я зовсім ні привид!
Недороль не відповідав.
— Вилазьте, ваша недоречність, вам же нічим дихати!
Знов мовчання. Аля розсердилася.
— Ваша недоречність, якщо ви зараз же не вилізете, я піду собі!
Купа заворушилась, і почувся голос:
— Як-кщо ти не при-ри-риви-вид, то доторкнися до моєї руки! — і з-під подушок висунулася тремтяча королівська рука.
Аля легенько потисла її. Тоді з-під ковдр вигулькнув спочатку ковпак, а потім і сам Недороль.
— Ді-ді-дійсно, начебто не при-ривид! — сказав він. — То хто ж ти?
— Звичайна дівчинка!
— Звичайних дівчаток не буває! Тобто не буває у моєму королівстві!
Нарешті Недороль виліз і сів, відсапуючись.
— Ох-х-х, як ти мене налякала! — і він приклав до серця руку, — Я думав, що воно от-от вискочить! Мене вже давно так ніхто не лякав.
— Чому?
— Бо вже багато років сюди ніхто не заходить!
— Чому? — знову спитала Аля.
— Чому, чому! —розсердився Недороль. Потім підкликав Алю пальцем, нахилившись над нею, прошепотів: — Я їх боюсь!
Оглянувся довкола й додав ще тихіше:
— Усіх боюся! Але найбільше, — Недороль зблід, наче крейда, — найбільше я боюся свого Першого Недорадника!
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
у якому Аля дізнається про Державну Таємницю
— А ти знаєш, чому я боюся свого Першого Недорадника? Він зазіхає на мою корону! — плаксиво сказав Недороль Десятий. — Мене рятує тільки те, що у нього немає голови! Але як тільки вона в нього з'явиться… — Недороль засмученими очима дивився на подушки.
— Як це — немає голови?! — вжахнулася Аля.
— Нема — і все! Його намалювала якась дівчинка спочатку з головою. Потім та голова їй чомусь не сподобалася і вона стерла її гумкою. А більше так і не малювала. От він і лишився без голови!
Раптом Недороль похопився, вирячив очі, підняв палець вгор і зашепотів:
— Але про це ніхто не знає! І ти про це нікому не кажи, бо… бо… бо…
Недороль затнувся.
— Бо це Державна Таємниця! — нарешті придумав він. — Знаєш, що буває за розголошення Державної Таємниці? — і Недороль рукою показав, ніби відтинає собі голову.
Прохальним голосом він запитав:
— Ти нікому не скажеш?
— Ні, ні, не бійтеся, ваша недоречність! Нікому!
Почувши таку відповідь, Недороль полегшено зітхнув.
Але видно, коли почав він відкривати державні таємниці, то не міг зупинитися, бо по-змовницьки підморгнув Алі і поманив її за собою.
Відчинивши двері до Тронної Зали, Недороль підняв свічку над головою і освітив заглиблення у стіні — нішу. В ній стояли залізні лицарські лати.
— Бачиш цей шолом? — спитав Недороль, — Кожен ранок Перший Недорадник приходить сюди і прилаштовує шолом собі на ппечі, замість голови. А увечері ставить його назад.
Аля піднялася навшпиньки і зігнутим пальцем обережно постукала по шолому. Усередині загуло, наче в порожній бочці.
— Але ж там порожньо! — здивувалася дівчинка.
— Ет! — роздратовано сказав Недороль. — Кого цікавлять такі дрібниці — повна в тебе голова чи порожня! Однак те, що Недорадник безголовий, мене рятує. Сама подумай — не може ж він одягти корону на залізну каструлю! Що-що, а голова у короля повинна бути в порядку. Принаймні зовні…
Він зітхнув.
— Скільки голів він уже переміряв! Це щастя, що жодна йому не підійшла!
— Як — переміряв?
— Звісно як. Накаже відрубати кому-небудь голову, а потім приміряє її, чи не підійде вона йому.
— А ви мовчите і дозволяєте йому робити такі жахливі речі?! — з обуренням вигукнула Аля.
— Отож і видно, що нічогісінько ти не тямиш у королівських справах! — розсердився Недороль.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
у якому Аля дізнається, з чого побудовано Недоладію
Недороль всівся на першу сходинку трону і підпер голову рукою.
— Що я можу вдіяти, коли в його руках уся моя гвардія! А всі придворні так його бояться що навіть німіють, коли випадково
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії», після закриття браузера.