Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

нітрохи не запишався – адже добре серце не знає пихи, а він пам'ятав час, коли всі його зневажали і проганяли. А тепер усі вирішили, що він найгарніший серед прекрасних птахів! У воду схилялося духмяне гілля бузку, сонечко світило особливо яскраво… І от крила його зашуміли, струнка шия випросталась, а з грудей вирвався сповнений радості крик:

– Чи міг я мріяти про таке щастя, коли був гидким каченям!

Русалонька

У морі вода синя-синя, прозора й дуже глибока. На морському дні – білий пісок. Там ростуть небачені дерева та квіти. А поміж гілками ширяє риба, достоту як птахи в повітрі… У найглибшому місці стоїть палац морського царя – стіни його з коралів, високі стрілчасті вікна з найчистішого бурштину, а дах усуціль із мушель; вони то відкриваються, то закриваються, залежно від того, приплив чи відплив, і це дуже красиво, адже в кожній лежать осяйні перлини…

Морський цар давно-предавно став удівцем, і його господарством відала стара мати: на хвості вона носила аж дванадцять устриць, тоді як іншим вельможам належало лише шість. Вона палко любила своїх ону-чок-принцес. їх було шестеро, всі гарнесенькі, та наймилішою серед усіх була наймолодша. Тільки вони замість ніг мали хвіст, як рибини.

Біля палацу був великий сад; там росло багато вогненно-червоних і темно-блакитних дерев. Земля була всіяна дрібним блакитнуватим піском. У безвітряну погоду можна було бачити сонце; воно здавалося пурпуровою квіткою, з чашечки якої лилося світло.

Кожна принцеса мала в саду свою місцинку; тут вони могли й садити, що хотіли. Одна зробила собі квіткову грядку у вигляді кита, іншій заманулося, щоб її грядка була схожа на русалоньку, а наймолодша зробила собі грядку круглу, як сонце, й засадила її яскраво-червоними квітами. Дивним дитям була ця русалонька – тиха, задумлива… Інші сестри прикрашали свої садочки всякою всячиною, що діставалася їм із затонулих кораблів, а вона любила лише свої яскраві, мов сонце, квіти та прекрасного мармурового хлопчика, що впав на дно моря з якогось загиблого корабля. Русалонька посадила біля статуї червону плакучу вербу, що чудово розрослася; гілля її перевішувалося через статую й хилилося до блакитного піску…

Найдужче любила русалонька слухати розповіді про людей, що жили вгорі на землі. Особливо цікавило й дивувало русалоньку те, що квіти на землі пахли, – не те що тут, у морі! – що ліси там були зелені, а рибки, які жили в гіллі, дзвінко співали. Бабуся називала рибками пташок, інакше онуки не зрозуміли б її, адже вони ніколи не бачили птахів.

– Коли вам виповниться по п'ятнадцять років, – казала бабуся, – вам теж можна буде спливати на поверхню моря, сидіти при світлі місяця на скелях і дивитися на величезні кораблі, що пропливатимуть повз вас!

Цього року старшій принцесі саме мало виповнитися п'ятнадцять років, але інші сестри – а вони всі народились одна за одною – мусили ще чекати, і довше за всіх – наймолодша. Але кожна обіцяла розповісти іншим сестрам про те, що їй найбільше сподобається першого дня.

Нікого не тягло на поверхню моря так, як наймолодшу, тиху, задумливу русалоньку, якій доводилося чекати найдовше. Скільки ночей провела вона біля відчиненого вікна, вдивляючись у синяву моря, де ворушили своїми плавцями та хвостами цілі зграї рибок! Вона могла роздивитися крізь воду місяць і зорі. Бувало, що над нею пропливав кит або проходив корабель із сотнями людей; вони й не думали про гарненьку русалоньку, що стояла там, у глибині…

Та от старшій принцесі виповнилося п'ятнадцять років, і їй дозволили випливти на поверхню моря. Ото було розповідей, коли вона повернулася назад! Найкраще, за її словами, було лежати в тиху погоду на піщаній мілині й ніжитися при світлі місяця, милуючись містом, що простяглося на березі; там, наче сотні зірочок, горіли вогні, чулася музика, шум і гуркіт екіпажів, виднілися вежі зі шпилями, калатали дзвони…

За рік і друга сестра дістала дозвіл підніматися на поверхню моря. Вона виринула з води саме в ту хвилину, коли сідало сонце. Небо сяяло, наче розтоплене золото, розповідала вона, а пурпурові й фіолетові хмарини швидко пливли небом, але ще швидше від них линула до сонця, ніби довгий білий серпанок, лебедина зграя; русалонька теж попливла до сонця, але воно опустилося в море, і в небі й на воді розлилася рожева вечірня зоря.

Іще за рік випливла на поверхню моря третя принцеса; ця була сміливіша за всіх і попливла до широкої річки, що впадала в море. Тут вона побачила зелені пагорби, вкриті виноградниками, палаци й будинки, оточені чудовими гаями, де співали птахи; сонце сяяло і гріло… У маленькій бухті вона побачила цілий натовп голеньких людських дітей, що хлюпались у воді; русалонька хотіла погратися з ними, але вони злякались її і втекли, а замість них з'явилась якась чорна тваринка й так страшно заходилася на неї дзявкати, що вона перелякалася й попливла назад у море; то був собака, але ж русалонька ніколи ще не бачила собак.

Четверта сестра трималася більше у відкритому морі й розповідала, що це було краще за все; хай куди озирнись, на багато-багато миль довкола лише вода та небо; удалині, наче морські чайки, виднілися великі кораблі, гралися й перекидалися веселі дельфіни і величезні кити пускали з ніздрів сотні водограїв.

Потім надійшла черга передостанньої сестри; день її народження був узимку, й тому вона побачила те, чого не бачили інші: море було зеленкуватого кольору, усюди плавали великі крижані гори! Вона всілася на найбільшу, вітер розмаював її довге волосся, а моряки злякано обходили гору якнайдалі. Надвечір небо вкрилося хмарами, заблищала блискавка, загримів грім, і темне море почало кидати крижані брили з боку в бік, а вони так і палахкотіли у світлі блискавки. На кораблях згортали вітрила, люди метушилися, нажахані, а русалонька спокійно пливла собі на крижаній горі й дивилася на вогняні зиґзаґи блискавок.

Часто вечорами всі п'ять сестер, узявшись за руки, підіймалися на поверхню води. А наймолодша русалонька лишалася сама-самісінька й дивилася їм услід, ладна заплакати; але русалки не можуть плакати, і від цього їй було ще важче.

– О, коли ж мені виповниться п'ятнадцять років? – казала вона. – Я знаю, що дуже полюблю і той світ, і людей, що там живуть!

Нарешті і їй виповнилося п'ятнадцять років.

Бабуся вдягла русалоньці на голову вінець із білих перлинних лілій – кожна пелюстка була половинкою перлини; потім, щоб відзначити високий сан принцеси, наказала причепитися до її хвоста вісьмом устрицям.

– Прощавайте! – сказала русалонька