Читати книгу - "Далекий простір"

метр до нього чудовиська звертали вбік, слідуючи кожен своїм маршрутом. Їхні обличчя, опущені до землі, виражали заглиблену в себе турботу. Незрозумілі істоти з’являлися і зникали в кінці бульвару – так далеко, що Габр знову пережив гостру самотність. Він швидко ковтнув таблетку біцефрасолу і так стояв, заспокоюючись, занурившись у темряву: світ повільно звужувався до розмірів близького простору. Нарешті він відчув себе собою, пішов із затягнутими серпанком очима, зосередившись на передчутті тих, хто рухався назустріч.

Із «Підручника з геософії для коледжів шостого розряду»

Упорядник – Академія загальних дисциплін Державного Об’єднання

«Запам’ятайте Десять тез загальної геософії:

1. Простір існує.

2. Простір суб’єктивний і оточує безпосередньо кожного як аура.

3. Простір переміщається разом із людиною.

4. Немає об’єктивних далеких просторів, є тільки близькі простори.

5. Переміщення в просторі бути не може, може бути лише переміщення простору (близького) разом із людиною.

6. У будь-якій точці людина у себе вдома. Вона не рухається.

7. Так звані «великі відстані» – плід фантазії.

8. Час, проведений «у дорозі», ні про що не говорить.

9. Далекий простір – це час, а не простір.

10. Входження нових людей і предметів у близький простір людини не означає, що вона змістилася в просторі».

Із щоденника Габра

2134 день 8-го сектора 17-го числення. Як це не дивно, вирішив знову вести щоденник, хоча це і безглуздо. Мене найбільше турбує те, що я можу зробити непоправну помилку. Раніше в мені жив тільки жах від галюцинацій, а після відвідання Міністерства контролю оселився ще й страх. Я чомусь боюся цих пломб, які мені скоро поставлять, хоч і розумію, що це повернуло б мене до себе і до інших людей, і взагалі до життя. Я себе став погано розуміти. Я хочу позбутися цих видінь, але, раз побачені, вони ніби увійшли в мене глибоко, я не можу про них забути. І я не розумію, що це.

Радіодзвінок Габру о третій ночі

Габр: Хто це?

Голос: Ви мене не знаєте. Е-е… вислухай мене, хлопче.

Габр: Що ви хочете?

Голос: Ти відвідував нещодавно Міністерство контролю?

Габр: Так.

Голос: І тобі запропонували накласти пломби на півроку?

Габр: Ну так.

Голос: Не роби цього.

Габр: Хто ви? Звідки ви дізналися?

Голос: Давай зустрінемося.

Габр: Де? Коли?

Голос: Зараз. Їдь до трьохсотої вулиці, спускайся ескалатором до першого майданчика, потім іди в напрямку акустичного маяка. Я сам до тебе підійду. Тільки включи індикатор Обра, щоб я тебе впізнав.

Габр хотів іще щось запитати, але незнайомець вимкнув мікрофон.

Незнайомець

Місто спало, і Габр міг майже бігти, не побоюючись зіткнень. Його зупиняли тільки сильні пучки дельта-випромінювання на перехрестях. Та ще телеметричні вежі відволікали своїм настирливим інфрадзижчанням. Аеростанція була теж абсолютно порожня, і акустичні сигнали вільних гвинтопланів доносилися з усіх боків. Габр рушив на поклик одного з них і незабаром сидів у зручній кабінці, набираючи трьохсоту вулицю. Гвинтоплан злегка гойднувся, і Габр приготувався чекати. Через півгодини він буде на трьохсотій вулиці, але відчуття, що він переміщується, у нього не було: рухався тільки час. Натомість сам Габр, оточений близьким простором, залишався в тій самій точці. І аеростанція трьохсотої вулиці не була іншою аеростанцією, що знаходилася десь «далеко-далеко». Поняття «далеко-далеко» могло бути тільки фікцією розуму, не більше. Габр вийшов там же, де й увійшов, тільки можливості його близького простору тепер змінилися. В ньому звучали інші акустичні індикатори, і в нього могли вступити інші, ніж раніше, об’єкти та люди.

Вийшовши з аеростанції, Габр прислухався: індикатор ескалатора кликав праворуч. Він звернув направо, обійшов якийсь неживий об’єкт і ступив на рухому доріжку. Вона швидко понесла його вниз повз п’ятий, четвертий, третій та другий майданчики трьохсотої вулиці. Поки він спускався все нижче і нижче, минаючи верхні рівні, сигналізатор під рукою чітко звідомляв його долоні інформацію. Нарешті Габр отримав сигнал, що вони біля мети, і зійшов із ескалатора на звук, що долинав од вхідних дверей. Вхід був праворуч, а вихід – зліва. Габр штовхнув перед собою двері й опинився на вулиці.

Акустичний маяк, що зазвичай височів у кінці кожного рівня, посилав сигнали звідкись із-за спини. Габр розвернувся і пішов на сигнал. Його власний індикатор Обра працював на шостій, найпотужнішій хвилі.

– Я вас упізнав, – почув він голос, щойно завернув за ріг залізобетонного блоку вуличного самоврядування. – Ідіть сюди.

І чиясь рука потягнула його вбік, до бар’єра естакади.

– Тут нам ніхто не заважатиме.

Габр прислухався: у його близькому просторі знаходився якийсь літній чоловік. Від нього пахло недоглянутістю і характерним для квадрату 4-Б дезінфікуючим присмаком.

– Ви живете в 4-Б? – запитав Габр.

– Так, чорт забирай, – сказав чоловік. – Я живу в цій смердючій дірі. Від мене тхне, як від дохлятини.

– Ні, – заперечив Габр.

– Ну, годі про це. У мене обмаль часу. Мої друзі з Міністерства контролю звідомили мене, що до них нарешті надійшла людина з психозом далекого простору. Це ви.

– Так. А хто ви?

– Слухай, – перейшов він знову на «ти». – Мені сказали, що ти ще молодий. А мені вісімдесят. Я дохлий і лисий. Я живу в трущобах.

– Хіба вас не утримує Головне Управління Соціального Захисту? – перебив його Габр.

– Послухай, ти був коли-небудь у квадраті 4-Б?

– Лише раз. Нам розповідали, як ви живете.

– Розповідали! – злісно засміявся незнайомець. – А що ти бачив? Га?

– Що таке «бачив»? – не зрозумів Габр.

– Бачив, чорт забирай!

Чоловік замовк.

– Ви всі барани, – мовив він нарешті. – Стадо баранів. Я це завжди говорив.

– Я вас не розумію.

– Чорт візьми! – вилаявся чоловік. – Слухай мене уважно: я був такий же ідіот, як і ти, півстоліття тому. У мене теж був психоз далекого простору.

– У вас теж?! – вигукнув Габр.

– Так, чорт візьми. Я, як і ти, пішов до цих негідників у Міністерство контролю, бо злякався, тому що не було кому пояснити.

– І що?

– Чорт візьми, вони мені вдягли на очі ці сковорідки.

– Пломби?

– Так, чорт забирай. І потім півроку глушили мені мозок біцефрасолом.

– Але ви ж звільнилися від галюцинацій?

– Так, хлопче, так. Але, думаєш, я зміг жити, як усі? Хто раз із цим зіткнувся, тому назад шляху нема, зрозумів? Він не зможе повернутися до себе.

– Який жах, – сказав Габр.

– Ти ні хріна не зрозумів. Слухай мене уважно, хлопче. Тільки не звихнися від почутого…

Габр повертався до себе приголомшений. Він двічі переплутав напрямок і змушений був шукати телеметричний орієнтир, щоби дізнатися, де він знаходиться. Тільки через три години він повернувся додому і