Читати книгу - "Скорочено Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)"

"Так воно і є... Це є вчений чарівник, мій запеклий ворог".

Два тижні після цієї пригоди дон Кіхот не виявляв намірів повторювати свої божевільні вчинки. Але за цей час він встиг переконати свого сусіду Санчо Панса залишити родину і служити йому за зброєносця. Дон Кіхот пообіцяв Санчо Пансі призначити його губернатором одного з островів, який завоює ідальго під час мандрів. Потім наш мандрівний рицар продав деякі речі, щоб зібрати більше грошей у подорож, узяв сорочки і однієї ночі виїхав із зброєносцем з села. Санчо Панса ж прихопив з собою осла. Це він пояснював тим, що не міг довго ходити пішки. Санчо Панса і дон Кіхот ні з ким не попрощались і ранком були вже далеко від рідних країв.

Розділ VII

(про великий успіх, що мав дон Кіхот під час жахливої, ніколи нечуваної пригоди з вітряками, і про інші, гідні спомину пригоди)

Дон Кіхот і Санчо Панса побачили тридцять чи сорок вітряків, що стояли недалеко в полі. Дон Кіхот одразу сказав, що то велетні з величезними руками, з якими він зараз битиметься й усіх повбиває. Зброєносець почав пояснювати:

"Придивіться краще, ваша милість,— сказав Санчо,— те, що вам здається велетнями, це звичайнісінькі вітряки, а їхні руки, як ви кажете,— то крила...".

Але дон Кіхот його не послухав. Він стиснув шпорами боки Росінанта і кинувся на вітряки з галасом.

"Не тікайте, підлі й гидкі створіння, бо на вас нагадає один тільки рицар".

На той час знявся вітерець, і крила вітряків почали рухатись. ідальго звернувся до сеньйори Дульсінеї і попросив у неї допомоги в такій важкій пригоді. Тоді дон Кіхот під'їхав до вітряків і встромив спис у крило найближчого з них. Вітер зміцнів, дуже повернув крило і потрощив спис, а їздця разом із конем шпурнув геть у поле. Санчо Панса, під'їхавши на ослі, допоміг ідальго підвестися, бо той не в силі був ворухнутись через великий удар. Він посадив дон Кіхота на Росі-нанта, якому вітряки мало не скрутили ребра, і після цього вони рушили далі, прямуючи до Пуерта Лапіс, де, запевняв дон Кіхот, їм не бракуватиме різних пригод. Нашого рицаря турбувала втрата списа і він розповів зброєносцю історію, яку читав у романі. Один іспанський рицар Дієго Перес де Варга під час бою зламав меч і тоді він вивернув величезний дуб, чи то здоровенний дубовий сук, за допомогою якого зчинив багато подвигів. Дон Кіхот теж збирався тепер зламати дубовий сук і чинити далі подвиги. Вислухавши свого господаря, Санчо Панса сказав:

"Я вірю всьому, що каже ваша милость...

...та я хотів би, щоб ваша милость скаржилася, коли їй щось болить. За себе можу сказати, що я скаржитимусь на найменший біль, якщо це не заборонено зброєносцям так, як рицарям".

І дон Кіхот не міг утримати сміху з приводу щирості Санчо.

Ніч вони перебули під деревами. З гілки одного з дерев ідальго зробив спис. Він не спав цілу ніч, думаючи про сеньйору Дульсінею, на відміну від зброєносця, який міцно заснув. Наступного ранку рицар та його зброєносець поїхали до Пуерта Лапіс. Дон Кіхот попросив Санчо Пансо не намагатися допомагати йому у битвах з рицарями, на що той відповів:

"...я не зламаю ваших наказів. Вдача у мене лагідна, і я ворог будь-яких втручань у будь-які суперечки або змагання. Правда, коли б мені довелося захищати себе самого, я не подивився б на ваші закони, бо й по-людському і по-божому кожен може захищатися від нападу".

Поки вони розмовляли, на шляху з'явилися два монахи-бенедиктинці, з масками проти пилу на обличчях і парасольками в руках. Трохи позаду їхала карета, оточена вершниками, а ще позаду йшли два погоничі. Як потім з'ясувалося, в кареті їхала жінка. Монахи подорожували окремо і цілком випадково зустрілися з нею в дорозі. Побачивши їх, дон Кіхот уявив собі, що монахи, то якісь чарівники, які везуть у кареті вкрадену принцесу. Дон Кіхот зупинився серед дороги і, коли монахи наблизились до нього, він сказав, щоб ті негайно звільнили вкрадену принцесу. Монахи почали пояснювати, хто вони насправді, але ідальго їм не повірив і наставив на одного з них спис. Бенедиктинець впав з переляку з мулу, а другий бенедиктинець почав тікати. Санчо Панса, побачивши, що монах лежить на землі, підбіг до того і заходився здіймати з нього одяг, бо це була законна здобич дон Кіхота. На цей час до зброєносця під'їхали погоничі і побили його за непристойне поводження з монахом. Ідальго ж цього не бачив. Він стояв біля карети і пояснював сеньйориті, яка в ній сиділа, що жінка звільнена мандрівним рицарем дон Кіхотом Ламанчським. На подяку за його вчинок, дон Кіхот просив сеньйориту поїхати до Тобоса до незрівнянної Дульсінеї Тобоської та розповісти про нього.

Один з вершників, що супроводжував даму, зрозумівши намір дон Кіхота повернути карету в іншому напрямку, під'їхав до нього і закричав:

"Геть, рицарю, геть; бо я вб'ю тебе, якщо ти не даси нам їхати далі..".

І вони почали битися. Решта вершників намагалися заспокоїти їх, та не могли нічого вдіяти. Тим часом ворог дон Кіхота ударив його мечем по плечу, а другий удар зірвав панцер з лівого боку ідальго. Але, ставши на стременах і націливши меча, наш мандрівний рицар ударив мечем вершника по голові так, що в того потекла кров з носа, з рота, з ушей і він упав. Дон Кіхот дивився на це цілком спокійно, зліз з коня, швидко підійшов до супротивника і грозився відтяти тому голову, якщо вершник не здасться. Тоді