read-books.club » Сучасна проза » Бляшаний барабан 📚 - Українською

Читати книгу - "Бляшаний барабан"

207
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бляшаний барабан" автора Гюнтер Грасс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 231
Перейти на сторінку:
лиш на деякий час спонукала. Адже героя, як ми вже знаємо, невідступно вабить вічний спокій материнської могили...

Було б, певна річ, наївно пояснювати ці дивацтва Оскарової натури якоюсь його індивідуальною психологією, бо, звичайно ж, він — «фігура» в тому ж сенсі, в якому, якщо пам'ятаєте, вживав це визначення Еліас Канетті, ведучи розмову з Германом Брохом про свій роман «Засліплення». Інакше кажучи, Оскар тут такий собі «медіум», що з його допомогою автор має намір покопирсатися у смердючій купі, якою, на його думку, була, є і буде історія роду людського.

Адже є єдиний логічний висновок, що випливає з упертого небажання нашого героя з'являтися на світ і тим більше — з його прагнення вернутися в затишок могильного забуття, — це непохитна впевненість у тому, що світ цей взагалі не вартий нашої в ньому присутности...

Не випадково ж «Бляшаний барабан» зачинається таким епізодом: восени, посеред безкрайнього поля сидить біля вогнища майбутня Оскарова баба, Ана Бронська і ласує печеною картоплиною. Повз неї, як звикле, рятуючись від поліцейської погоні, пробігає Йозеф Коляйчек: за національністю він, як і вона, із кашубів (про них у романі сказано: «... наш брат — і поляк несправдешній, і німець несправдешній».

Ана Бронська, певна річ, ховає Коляйчека під своїми чотирма спідницями. Сидячи там, він невідомо в який спосіб примудряється зробити їй дитину, тобто майбутню матір майбутнього Оскара. Невдовзі Коляйчек став бабиним чоловіком і плотарем, але підпалювання не зрікається. Одного разу, знову рятуючись від поліцейських, він чи то потонув під плотом, чи то подався до Америки і став там мільйонером.

Ця «кашубська історія» лише підтверджує все сказане вище: адже і вона осіла в свідомості Оскара насамперед незнищенним бажанням сховатися від страшного, немилосердного світу під чотирма бабиними спідницями.

Проте певний слід у душі нашого героя, очевидно, залишив і дідів потяг до підпалів, або, краще сказати, — до будь-якого руйнування. Він, такий собі «вічний триліток», окрім уміння віртуозно вибивати на барабані, був обдарований ще одним незвичним хистом: міг німим криком різати скло. І на темних вулицях нічного Данцига виступав у своїй геть уже дивній ролі: виріже, бувало, охайно вітрину ювелірної крамниці, сховається — і спокушає легкою здобиччю добропристойних нічних перехожих (диявол-спокусник — ось ще одна Оскарова функція в цьому чудному романі).

Саме таким робом він спокусив брата в других своєї матері, Яна Бронського, якого — можливо, й небезпідставно — вважав своїм батьком, оскільки Ян з його матір'ю спав, а до того ж був ще, як і Оскар, синьоокий...

Навколо нашого героя розігрується щось на кшталт античної комедії: не лише Мацерат, який вважається його батьком, водночас, нібито ним і не є, але й Курт, молодший Оскарів брат, названий сином нашого героя, бо «трирічний» Оскар не раз бавився в постелі з Марією, новою дружиною, свого гаданого батька...

Що тут істина, а що — облуда, так і лишається нез’ясованим. Та це й не має для Ґраса жодного значення.

Про оборону Польської пошти, про війська маршала Рокосовського в Данцигу та про книгу Ґюнтера Ґраса «Моє сторіччя»

«...Посеред Тихого океану попливли назустріч один одному два величезні, розцяцьковані, мов готичні храми, авіаносці, встигли ще дати літакам злетіти зі своїх палуб, а тоді пустили один одного на дно. Але літаки не мали тепер куди сісти, вони безпорадно й суто алегорично зависли, як ото янголи, в повітрі, з ревищем випалюючи запаси пального».

Ці рядки не так таврують нелюдяність війни, не так навіть засуджують її кривавість, як ніби тицяють пальцем у її цілковиту абсурдність, у її наперед передбачену безсенсовість. Саме тому й питання, хто з ким і заради чого воює, тут навіть не ставиться. Авторові не кладеться до голови, щоб зацікавитись, «справедлива» чи, відповідно, «несправедлива» змальовувана ним війна.

Річ навіть не в тому, що в його очах винищування собі подібних не може бути виправдане жодними резонами, навіть і тими, що комусь можуть видатися «високими» і «святими». Але керується він аж ніяк не прописами християнської моралі. Ні, позиція Ґраса зумовлена тим, що в його очах людська історія позбавлена будь-якої «істинної» (або, якщо хочете, «високої») Мети, до досягнення якої усім нам треба було б прагнути... Хоча про яку мету може йти мова, якщо і вибір маєш робити між абсурдним буттям і вільним від клопотів небуттям?..

Чи не з цієї причини у «Бляшаному барабані» маємо досить-таки розлогий розділ, де автор цілком несподівано починає кпити з того, що навіть йому мало б бути по-своєму якщо не святим, то хоча б дорогим. Я маю на увазі зображення подій, пов'язаних з обороною данцизької Польської Пошти у перші години Другої світової війни.

Оскільки автор «Бляшаного барабана» також, і в тому нема жодного сумніву, кашуб, йому б годилося симпатизувати полякам. Не кажучи вже про те, що німці напали на його, в певному сенсі компатріотів, таємно і віроломно, до того ж силами, що значно переважали польські...

Ні, німцям, звичайно ж, Ґрас не симпатизує. Просто в історії захоплення пошти їх нібито й не існує: так, вибухають снаряди, свистять кулі, але нема людей, тобто, в даному разі, німців, що атакують, що в якийсь спосіб виявляли б себе через вчинки... Натомість аж надмір польських оборонців... Але те, що за логікою речей мало б бути трагедією, стає — саме через поведінку цих поляків — ганебним фарсом...

Черговий барабан нашого героя перетворився мало не на непотріб, а хоч так-сяк полагодити його здатен лише пан Кобієла, комендант Польської пошти. І Оскар умовляє Яна Бронського з ним туди сходити. Патологічно боягузливий Ян досі вперто відмовлявся з'являтися в такому небезпечному місці, але на цей раз чомусь легко погодився. Проте щойно дядько і небіж (або батько і син?) переступають поріг Польської пошти, як починається її штурм: стрілянина, трупи, поранені.

До речі, Оскара все те ніскілечки не обходить, бо його голова цілковито забита мізерністю шансів хоч якось полагодити барабан: адже герой наш з прикрістю змушений визнати, що у Кабієли — за даної ситуації «навряд чи знайдеться час діставати й лагодити мого барабана»... До того ж Оскар стурбований ще й тим, що якийсь поранений поляк (його поклали поряд з барабаном нашого героя) може забруднити цей безцінний предмет кров'ю.

Кабієла тримається як герой, Ян труситься від страху, а Оскар, раптом побачивши на полиці в одній із кімнат пошти інший, новенький барабан, який нібито є власністю тутешнього начальника, думає лише про те, як би тим

1 ... 3 4 5 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бляшаний барабан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бляшаний барабан"