Читати книгу - "П'ята Саллі"

— Отже, Саллі, я вам допоможу. Ви б не могли розпочати з пояснення того, що вас турбує?

Вона знизала плечима.

— Щось же вас турбує, правда, Саллі? Ви розповіли медсестрі Ванеллі в загальній лікарні Коні-Айленду, що тричі за цей місяць намагалися накласти на себе руки. Але також вона сказала, що ви говорили про якусь внутрішню силу, яка змушує вас робити різні речі.

— Я не хочу, щоб ви думали, ніби я божевільна, — сказала вона.

— Я й не думаю, що ви божевільна. З чого б це мені? Але щоб вам допомогти, мені потрібно більше дізнатися про те, що вас турбує.

— Мене турбує втрата часу.

Він уважно дивився на неї.

— Що ви маєте на увазі?

Її пересмикнуло. Саллі ніколи не думала, що колись довірить комусь свою таємницю. Але щось в її голові знову й знову повторювало: «Довірся йому. Зараз — саме час, щоб усе розповісти. Зараз — саме час, щоб попросити допомоги».

— Знаю, це звучить дивно, — сказала вона, — але коли я з якимось чоловіком… ну, розумієте, зближуюсь, або коли відчуваю себе в небезпеці, або коли мушу діяти під тиском, у мене починає боліти голова, а тоді я дивлюся й бачу, що вже минув певний час, а я опинилася в якомусь іншому місці.

— Як ви самі це розумієте?

— Спочатку я думала, що так у всіх. Бачила, як люди виходили з кімнати злими, а поверталися усміхненими, чи навпаки. Або як двоє людей поводилися дружньо, а потім умить хтось із них скаженів. Я думала, що вони так відключалися і втрачали час, як і я. Але тепер я розумію, що це не так. І ці спроби самогубства мене лякають. Щось зі мною не так, докторе Еш. Я не знаю, що, але це якесь пекло.

— Спробуйте розслабитися, Саллі, та розкажіть мені про своє минуле. Я мушу знати якомога більше, наскільки це можливо.

Спочатку вона почала панікувати, як і завжди, коли доводилося розказувати щось про себе, але згодом зробила глибокий вдих та почала швидко розповідати.

— Мені двадцять дев’ять. Братів чи сестер немає. Я розлучена. Я одружилася з Ларрі через рік після закінчення школи — лише для того, щоб втекти від свого вітчима. Мій справжній батько — Оскар, він був листоношею — одного дня зник. І просто не повернувся. А через півроку Фред одружився з моєю матір’ю. У мене ніколи не було друзів. Я була замкненою, навіть від самого малечку.

Вона зупинилася, щоб перевести дух, а доктор Еш усміхнувся їй:

— Вам не варто поспішати, Саллі. Заспокойтеся. Розкажіть мені про свою маму.

Саллі перевела погляд на двері.

— Вона ніколи не дозволяла мені злитися. Била мене, якщо до такого доходило. Вона перерізала собі вени, коли мені було дев’ятнадцять, майже одразу після того, як я покинула дім. Тривалий час я в це не вірила, бо вона була католичкою. Фред — баптист.

— Ви — релігійна людина, Саллі?

— Зараз я майже не відвідую церкву, — сказала вона. — Думаю, я зовсім заплуталась у релігії. Я багато в чому заплуталася.

— Розкажіть про вашого колишнього чоловіка.

— Ларрі займається продажем у сфері одягу. Він успішний, бо вміє дуже гарно брехати. О Господи, скільки жахливої неправди він наплів судді про мене. Казав, що я пропадала тижнями з дому. Ви знаєте, що він сказав, ніби в мене жорстокий характер, і що я одного разу вискочила з хати та втекла до Атлантік-Сіті[9], і програла там в азартних іграх п’ять тисяч доларів із наших заощаджень? Господи, він брехав, і брехав, і брехав, і суд віддав йому наших двійнят. Минулого місяця Ларрі знову звернувся до суду й розказав судді, що я йому дошкуляла пізніми нічними дзвінками, погрожувала йому та нашим дітям. Ви собі уявляєте? І ще він сказав, ніби я працювала танцівницею в нічному клубі. І це теж брехня, тому що я там тільки прибирала зі столів. Повністю одягнена, я вас запевняю. І справа була не в грошах. Тобто аліментів мені цілком достатньо. Але мені потрібно працювати. Мені треба чимось займатись. Але суддя повірив побрехенькам Ларрі та заборонила мені бачитися з дітьми.

Вона раптом зрозуміла, що підвищила голос, тому затулила рот долонею.

— Ой, докторе Еш… Вибачте…

— Не страшно, Саллі. Немає нічого поганого в тому, щоб показати свої емоції.

— Я ніколи не кричу.

— Ви й не кричали.

Вона кліпнула кілька разів.

— Хіба ні? В голові мені здалося, ніби я кричала.

— Що ж, — сказав він. — Думаю, ми достатньо пройшлися по вашому минулому, як на один день. Я бачу, як боляче вам все це згадувати. Ми рухатимемося помаленьку.

Якби ж Саллі мене пропустила, я б усе йому пояснила та заощадила нам багато часу й енергії. Я спробувала знову, але вона впиралася, на потилиці у неї м’язи та скальп напружувалися та смикалися, тож я побоялася, що вона скорчиться в судомах. Боже, я всього-на-всього хотіла допомогти. Я подумала, що ж, добре, я почекаю свого часу. Рано чи пізно, лікарю Роджерові Ешу доведеться дійти й до мене.

— Що зі мною не так, докторе Еш? — запитала вона.

— Це нам і доведеться визначити, Саллі. Сьогодні ми з вами пройдемо кілька тестів і повний медогляд, а завтра — я б хотів зустрітися з вами у Клінічному центрі психічного здоров’я Мідтауна для бесіди з використанням амобарбіталу.

— Що це?

— Препарат, який взагалі-то відомий як сироватка правди…

— Мені він не потрібен. Я вам не брехатиму.

— Звісно ні, Саллі. Річ не в тім. Препарат вас розслабить і дозволить нам зануритися глибше у ваші думки та почуття без обмежень, які заважають нам дізнатися, що ж вас турбує.

— Я хочу, щоб зі мною знову все було добре, докторе Еш. Хочу жити так, щоб не потрібно було постійно перевіряти годинник і з жахом бачити, що я втратила ще п’ять хвилин, чи годину, чи день і не знала, куди ходила. Ви навіть не уявляєте, наскільки це жахливо — не знати, де ти була чи що робила. Ви маєте мені допомогти, докторе Еш.

— Я спробую, Саллі. Але натомість ви маєте пообіцяти, що дотримаєтеся цієї угоди, яку підписали у міс Берчвел. — Він підняв папку та похитав головою. — Я впевнений, вона розповіла вам, що я зазвичай не беру пацієнтів, які намагалися вчинити самогубство. Через вашу незвичну втрату часу та відчуття, які ви описуєте як внутрішній тиск, мене зацікавив ваш випадок. Ви відрізняєтеся від пацієнтів, яких я