Читати книгу - "Африка, сни"

Соломон Самсонович: Потом знов все велике: динозаври, бронтозаври, всякі там пиздозаври. Так?

Африкан Свиридович: Так.

Свирид Опанасович: Так.

З цими словами Свирид Опанасович кида драконові тельбухи і голову Джеку, який з гавканням вривається до хати. Джек представляє собою здоровенного упиздня у піджаку, штанях, чоботах, але з собачою головою. Давлячись м’ясом, Джек страшно гарчить.

Соломон Самсонович: Потім знов все мале, опять поразводилось всяке падло — миші, комарі, клопи, пігмеї, блядь, всякі карлікі!

Африкан Свиридович: А слони?

Соломон Самсонович: Які слони? Ви їх коли-небудь бачили? Ви ще бронтозаврів би згадали! Хуйня це все! Басні дідуся Панаса, не було ні­яких слонів…

Свирид Опанасович(продовжує пиздить дракона на катлєти): Інтєрєсно у вас получаєтся: слонів не було, а дідусь Панас, значить, був?

Соломон Самсонович: І дідуся Панаса тоже не було, нюхайте свій кал, діду, і не отвлікайтесь. Патом знов всьо большоє: дракони, як бугаї, бугаї, як я не знаю шо…

Свирид Опанасович(тупо): Як слони.

Свирид Опанасович роздмухує вогонь і ставить казан із драконом у піч.

Африкан Свиридович(в’їдливо): Але ж клопи малі, мандавошки іщьо меньші, я вже не кажу про пацюків, самі обичні пацюки. Мій тато, як був малий, з ними грався. А щас піди, пограйся, кожен пацюк, як Б-52! Дракони аж всцикаються…

Соломон Самсонович: Кстаті, яка в них середня швидкість?

Африкан Свиридович: Хуй його зна, знаю тіки, шо як летить, не видно. А дракони катостро­фічно поменшали, так шо тут і Дарвін ваш не просцить собі хуя, не те шо ми з вами.

Соломон Самсонович: А хулі ми, рядові аспіранти, наше діло — кал.

Африкан Свиридович: Ну, нє скажитє, Соломон Самсонович, наша праця прекрасна, і она нужна людям.

Соломон Самсонович(з тонкою іронією): Осо­бєнно таким, як Валька. Це ж ваш інститут її розробляв?

Африкан Свиридович: Інтєрєсно, шо ви імєєтє против Вальки? Нормальна внучка нормального дєдушкі.

Соломон Самсонович: При чьом здєсь дєдушка? Ви лучше спитайте, хто її мама? Признайтєсь, мама була ваша — лабораторна?

Валька(гордо): Мама була дика.

Африкан Свиридович(запопадливо регоче): От бачите, а ви іще обіжаєтє, самі ви лабораторний! Я за Вальчиною мамой добряче погасав по джунглях, а она, в свою чергу, мене харашо покусала. Сама запальна, кров гаряча. Азія!

Соломон Самсонович: Ну, харашо, ну з Валькой ясно. От ви, практік, розкажіть, а якщо обізяною буде мужчіна, а женщіна буде обична, шо тагда?

Африкан Свиридович: Всьо буде навпаки, плод буде схож на людину, але з інтєлєктом обізяни. Пєрвий закон Менделя, але це тупіковий хід, у нас навіть завалили дісєртацію одного мудака.

Соломон Самсонович: Ну навіщо так жорстоко? Були б гарні обізянки.

Африкан Свиридович: Їх нема чого прикрашать, вони і так гарні. Подивіться на Вальку, бачте, які в неї зуби, а у вас?

Соломон Самсонович: Хулі зуби, зуби вставить можна, але я їбати б її не став, хіба шо п’яний…

Валька(ображено): А я тобі, дураку, і трєзвому б не дала! Ходить цілий день весь в гамні і шо-то вообража. Йобарь найшовся!

Свирид Опанасович: Валька, не пизди, коли старші балакають!

Валька: А чого вони обзиваються?

Африкан Свиридович: От ви напрасно питаєтєсь, Соломон Самсонович, найті у Вальці якусь естетику, отталківаясь от антропоморфності.

Соломон Самсонович: Ви говорітє понятнєй, Африкан Свиридович.

Африкан Свиридович: Ну от смотрітє, от ви говорітє, шо Валька некрасіва, а лєбєдь красівий?

Соломон Самсонович: Красівий.

Африкан Свиридович: А от давайте, шоб у вас була така шия, як у лєбєдя, отакі лапи красні і пір’я кругом, тоже красіво, а? Шо мовчите, скуштували хуя? Так і остальноє: лєбєдь красівий, як лєбєдь, а обізяна, как обізяна. Хулі не ясно?

Соломон Самсонович: А ніхуя!.. Ну просто ін­стітут красоти!

Валька(пиздить Джека, який з гарчанням доїда голову дракона): Ану, діду, скажіть йому, шоб Мурзіку лишив. Мурзік, киць-киць-киць!..

Голос Мурзіка з сіней: Я січас…

Входить Мурзік, здоровенний сибірський котяра з шерстю, вусами і всім, чим положено. Від звичайного кота Мурзік відрізняється тіки розмірами, саблезубістю і гарним баритоном. Обидва дослідника при виді Мурзіка машинально встають, як це роблять не маючі гідності подчиньонні при виді начальника.

Мурзік(лагідно, але дещо зверхньо): Сідітє, сідітє, я етого не люблю. В чьом дєло, Валєнтіна?

Валька(просто показує на пол, де валяються кишки і гарчить Джек): Їж, Мурзік!

Мурзік з виразом огиди дивиться на брудну підлогу і на хижого Джека, який гарчить і вишкиря зуби із-під стола, і з усією силою пиздить його ногою. Переляканий Джек, повизгуючи, виліта з хати, а Мурзік з виглядом гідності сіда за стіл.

Соломон Самсонович(запопадливо вийма з кишені красіву коробочку із калом, оздоблену па­лєхською розписсю, і протягує Мурзіку): Понюхайте, це імпортний, ви такого не нюхали.

Мурзік: Сам нюхай!

Входить Химка. Це звичайна вередлива стара баба. Попоравшись у печі, вона дістає звідти казан смачного борщу. Товариство сіда обідать.

Соломон Самсонович(пошепки, з набитим ротом, до Африкана Свиридовича): А Мурзіка тоже ваш інстітут розробляв?

Африкан Свиридович: Ні, це природа. Такого Мурзіка — хуй розробиш. Все, шо ми щас можем, це такі, як Джек або Валька.

Соломон Самсонович: Да! Мурзік — це Європа!

Африкан Свиридович: Ха! Японія!

Мурзік(почувши про Японію, елегантно витира з вусів драконовий жир): Можете там не шепотіть, я улавлюваю ультразвуки, бачу в цілковитій темряві, читаю мислі на відстані, стрибаю вверх на 20 метрів, а в довжину — на 50, можу перегризти любе залізо і поцарапати любу каменюку. За один раз можу виїбати двадцять киць, не при Вальці будь сказано. Ще продовжувать?

Африкан Свиридович: Ех, нам би так!

Мурзік: Вам так не буде.

З цими словами Мурзік хлібом лізе в тарілку і елегантно підчищає ним недоїдки, потім з’їда хліб і знову витира вуса від жиру.

Соломон Самсонович: А скажітє, Мурзік…

Мурзік: Васильович.

Соломон Самсонович: Мурзік Васильович, і не надоїло вам буть отаким суперменом?

Африкан Свиридович(поправля): Суперкотом.

Мурзік(дуже спокійно): Ви хотіли пошуткувать, але у вас не вийшло. Ні, не надоїло. Я теж, шановний, міг би запитать — чи не надоїло вам цілий день борсатись в чужому калі, але, як бачте, я цього не роблю.

Африкан Свиридович: Така вже в нас робота. І потім кал — це цікаво.

Мурзік: Звичайно. Кожному своє.

Соломон Самсонович: Розумієте, Мурзік Васильович, кал — дуже цікава штука. Ви помітили, шо людина, коли посре, завжди оглядається, шоб побачити, скіки вона насрала і якої якості кал. Їй цікаво, а цікавість — це шлях в майбутнє.

Мурзік: Навіщо вам шлях у те, чого у вас нема?

Африкан Свиридович: Ну, не кажіть. У людства зоряне майбутнє, а без кала далеко не полетиш. Вся наша діяльність — це боротьба з забобонами, ця смілива патріотична цікавість — це подвиг!

Мурзік: Тоді чому всі ваші інстітути не спроможні розробить такого хлопця, як я? Чому у вас виходять одні уроди?

Соломон Самсонович: Цікаве питання. Будемо полемізувати. (Ухитряється робить два діла: по­лемізувати і маленькою паличкою зчищать з резі­нового камбінєзона гавно, а паличку витирать об лаву, на якій сидить Африкан Свиридович). Розу­мієте, Мурзік Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше  — своїм калом, по-друге — питками та казнями, і уродами. Дайте їй все це, і вона буде відчувать, шо живе