Читати книгу - "Вода, павутина"

Десь залишився слід на воді.

Те, що ми його не бачимо, не означає, що його немає.

Перший камінь, перший вал

Століття: 21

Рік: 2009

Місяць: жовтень

День/ніч: 25/26

Час: 20-та година, 48 хвилин

Мутний целофан

Він припинив термосити і бити жінку по щоках, але все ще тримав її тіло, голова з якого неприродно звисала. Чоловікові здавалося, що шкіра на шиї жінки може будь-якої миті тріснути, тому він гидливо випустив тіло, і воно, вдарившись об шкіряну тахту, породило огидний звук. Долоні витер в стегна, але відчувши власне волосате і вологе оголене тіло, відсмикнув долоні і наче лунатик пішов до ванної кімнати з витягнутими перед собою руками. Відкрутив кран над умивальником і ліву руку підставив під воду. Прикривши тілом умивальник, правою рукою оперся об дзеркало, закривши своє відображення. Змінив положення і вимив праву руку. Потім підставив обидві руки і, сформувавши з долонь мисочку, спостерігав за водою, яка створювала вир. Зігнувся у поясі і засунув голову в тісний простір між умивальником і краном. Струмінь бив у вухо і, крім того сильного биття води, всі звуки зовнішнього світу для нього зникли. Йому стало боляче, і чоловік обережно, наче із розщепу, вийняв голову. Не витерся, лише обтрусив краплі. Якийсь час непорушно стояв. Тоді повернувся до кімнати, підійшов до тахти і поглянув на оголене жіноче тіло. Голова, наче пришита до тіла, до якого не належить, лежала якось самостійно збоку, і він більше не сумнівався, що це тіло мертве. Це вже була не жінка. А тіло. Він пішов до столу, на якому лежав його вимкнений мобільний телефон. Увімкнув його. Поглянув на великого пальця, яким надіслав повідомлення. Потім розтулив долоню і в кутику екрана побачив, що зараз рівно 20-та година і 55 хвилин. Долоня, як і великий палець, була спокійною. Відчув, що все буде гаразд. Мусило бути.

25 хвилин потому:

— Нічо мене не питай.

— Не питаю.

— То сталось випадково.

— Ми нікому не дзвонимо, так?

— Сам знаєш.

— Йду в гараж по церату.

— Тобі помогти?

— Нє. Вдягніться.

— О, диви, я голий… Я чисто не при собі.

— Не виходьте з кімнати. Я не сам в машині.

— Ти здурів?

— Не виходьте з кімнати. Я знаю, шо роблю.

Тоді залишив голого чоловіка, вийшов з будинку, підійшов до автівки, відчинив дверцята і сказав комусь на задньому сидінні, щоб не рухався і не обертався. Підняв кришку багажника, вийняв з нього шкіряні рукавиці і натягнув їх. Потому відчинив двері гаража, зайшов і взяв рулон цупкого целофану. Не шукав його, добре знав приміщення. Пройшов крізь внутрішні двері до сходів, якими піднявся до передпокою, що вів до кімнати з відкритим каміном, шкіряною тахтою, голим тілом на ній і вже одягненим чоловіком у фотелі. Не промовив до нього жодного слова. Поклав целофан на тахту, під ноги тілові. Зібрав розкиданий жіночий одяг і, тримаючи його змотаним у лівій руці, коцюбою, яка була у правій руці, посилив вогонь у каміні. Вкинув одяг. Очевидно, засмерділо, але чоловік не повертав голови. Зачекав, доки згорить останній клаптик тканини. Тоді підійшов до тахти. Розмотав целофан і спритно підсунув його під тіло, тоді обома руками повернув тіло на бік, щоб легше замотати. Обмотане лише раз, тіло нагадувало скручений килим, але орудувати ним було важче. Велетенський чолов'яга важко дихав. Рулоноподібну ношу із зусиллям перекинув через плече. Дійшов до дверей і зупинився. Не обернувся до непорушного одягненого чоловіка, але було добре чути те, що він сказав:

— Тепер ми квиті?

Чоловік кивнув.