Читати книгу - "Божественна комедія"

Волею Данте Уголіно потрапив до дев’ятого пекельного кола, де караються зрадники. Нестямно вгризається він зубами в голову архієпископа Руджієрі, марно сподіваючись вгамувати свою ненависть і свій невситимий голод. Вражає художня довершеність цього епізоду. Невловиме, ледь позначене поєднується в ньому з яскравими, подекуди навіть брутальними образами. Гнів і любов, шалена лють і ніжність звучать в оповіді грішника про страшну загибель невинних дітей. І Поет, завжди такий невблаганний до зрадників, співчуває Уголіно. Не як нещасний страдник, а як грішна і водночас сповнена величі людина з’являється він перед нами.

Страшною є кара, яку Поет призначає Уголіно. Однак ще жорсткішим є покарання Руджієрі. Ніщо не свідчить про те, що архієпископ зазнає фізичних мук. Перетворений авторською фантазією на бездушний череп, Руджієрі не має права навіть відчувати страждання. Згасли його почуття, зникла пам’ять про минуле. Коли Гамлет у трагедії Шекспіра згадує про шляхетність свого батька, він каже: «Він був людиною». Саме людської суті й позбавлений жорстокий архієпископ, єдиний справжній мрець серед грішних тіней Дантового Пекла.

Дух допитливості пронизує весь твір. Данте спускається в найглибші підземелля людського страждання, щоб звідати природу людини, зрозуміти сенс її буття. Втіленням цього неспокійного розуму є герой поеми Улісс Одіссей. У восьмому колі, майже на краю пекла караються вогнем лукаві порадники. Поет бачить між ними подвійний полум’яний стовп, у якому мучаться Улісс і Діомед. Цей образ породжує цілу гаму почуттів. Мінливий, лукавий, жорстокий, як вогонь. Однак полум’я є одвічним ворогом темряви. Вогонь може викликати жах, але ніколи почуття огиди. Наче величний вогняний смолоскип, здіймається перед Поетом невгамовний мореплавець. Віргілій сам звертається до Улісса, адже гордівливий грек може й не відповісти на вітання невідомого йому мандрівника. Славнозвісний монолог царя Ітаки звучить як пристрасний гімн людській відвазі, жадобі пізнання нового. Ні любов до сина, ні вірність Пенелопи не змогли перебороти бажання пізнати безмежний світ, перевершити межу відомого людині. Улісс допливає до Сардинії, Марокко, узбережжя Іспанії, гавані Сеути. Його корабель гине за Геркулесовими стовпами (Гібралтар), за які не наважувалися плавати давні мореплавці.

Мине якийсь час, і на обрії сміливо затріпотять вітрила кораблів Христофора Колумба, Васко да Гами і Магелана. Почнеться доба великих географічних відкриттів. Однак той самий неспокій знали і сучасники Данте. У давній генуезькій хроніці, наприклад, розповідається про батьків Уголіно і Вадіно де’Вівальді та судновласника Тедезіо д’Оріо, які 1291 року рушили в мандрівку, на яку досі ніхто не наважувався. Як і Улісс, допливли вони до узбережжя Іспанії. Подальших відомостей про долю їх двох галер немає. Пропав безвісти і син Уголіно Сорлеоне, який вирушив на пошук батька.

Незвідане вабить зрештою і самого автора «Божественної комедії». Продовжується його мандрівка. Побувавши у світі страждань, Поет наближається до царства покути – Чистилища. Архітектоніка другої частини поеми значно простіша. На березі світового океану височить гора, яка має форму зрізаного конусу. Її оперізують сім виступів, де очищаються душі тих, хто завинив перед Богом, однак розкаявся і дістав надію на спасіння. Розміщення грішників за колами тут уже інше. Спочатку караються пихаті, заздрісні, гнівливі та ледачі. Останні три кола належать скупцям та марнотратникам, обжерливим і любострасним. Ці яруси відповідають другому, третьому і четвертому колам пекельного підземелля. І тут чимало страждань. Грішники несуть камінні брили, гнуться аж до землі під їх тягарем, ледь рухаються, зголоднілі та спраглі… Ці випробування можуть тривати кілька століть, однак вони все ж мають скінчитися, і тоді на грішні душі чекає довічний порятунок.

У Чистилищі Данте перебуває приблизно три – п’ять діб, тобто втричі довше, ніж у пеклі: очиститися від гріхів значно важче, ніж поступитися перед спокусами. Тільки-но Данте і Віргілій потрапляють на поверхню землі, як їх охоплює незбагненне почуття, викликане тим, що вони можуть дихати чистим повітрям, бачити ясні зорі. В Пеклі вони мандрували світом, який нібито щойно загинув, розсипався гострими камінними брилами, розколовся на безформні мертві уламки скель. Втрачена гармонія відновлюється в Чистилищі. Зникають запаморочливі поєднання горизонталі та вертикалі, карколомні спуски і сходження. Поет весь час підіймається вгору, і одразу виникає відчуття безмежності. Неквапливо вершать свій довічний рух планети. На небозводі з’являється Венера, котиться Чумацький віз, виринає сузір’я Риб.

«Чистилище» є мабуть наймальовничішою частиною «Божественної комедії». Після трагічної напруженості картин Пекла особливо гостро відчувається барвистість нового світу. З’являються забуті кольори: блакитний, зелений, золотистий, які були відсутні в червонувато-брунатній симфонії образів підземелля. Замість розпачливого стогону і зойків грішників та брутальних окриків демонів лунають молитви, сповнені надії на майбутнє прощення. Якщо Пекло ототожнюється з безнадією, то Чистилище є втіленням саме надії. Часовий ланцюг відновлюється: до минулого і сучасного, яке в Пеклі дорівнювало вічності, приєднується майбутнє. І природа начебто оживає. Рух, світло, повітря переборюють відчуття задушливої замкнутості, що домінувало в Пеклі.

Боротьба добра і зла, світла і темряви, певна річ, триває і в Чистилищі. Вночі сходження до Земного Раю припиняється. В долину спускається посланець довічного мороку Змій-спокусник. У густих хмарах темного диму караються гнівливі. Однак перемога добра є незворотною. Своєрідною увертюрою до неї в алегоричному світі Данте стає світанок. Удосвіта відбуваються всі найважливіші події другої частини поеми. Рано-вранці Данте вибирається з підземелля, на зорі свята Лючія переносить Поета на гору перед входом до Чистилища, а на сході сонця досягає він Земного Раю. Сонце, яке ніколи не з’являлося в підземному царстві страждань, освітлює шлях до пізнання остаточної істини.

Дантове Чистилище є не менш густо населеним, ніж Пекло. Кількома віршованими рядками створює поет численні образи, сповнені життя. Не може не викликати усмішки, наприклад, зустріч Данте зі своїм давнім знайомим – музичним майстром Бельаквою. Ліниво виліжується той біля підніжжя високої гори покаяння і зовсім не поспішає розпочати важке сходження на гору.

Данте і в Чистилищі не перетворюється на байдужого споглядача. В Пеклі, зіткнувшись із ницістю людської природи, Поет обурювався, жахався, проте – співчував. Тепер його почуття стають більш стриманими. Однак Данте залишається незалежним у своїх судженнях. Так, він виправдовує короля Сицилії Манфреда, приреченого церквою на пекельні муки. Манфред був запеклим ворогом папства. Для боротьби з ним римський престол закликав в Італію брата короля Франції Людовика IX Карла Анжуйського. У 1266 році Манфред загинув при Беневенто, а його королівство дісталося Карлу. Ватикан не подарував сміливому сицилійцю його боротьби з папою. Його було відлучено від церкви і поховано без християнських обрядів. Данте врятував душу воїна, створивши легенду про його передсмертну молитву до Богородиці.

Особисте, суто індивідуальне проявляється в «Чистилищі» значно виразніше, ніж