Читати книгу - "Ось відкрита долоня"

Лише через місяць Хом’ячисько зізнався, що того вечора припхався на корпоратив у дорогих модельних туфлях, перекуплених у товариша. Вони так йому намуляли, що він лише чекав, коли закінчаться ці неймовірні тортури. А зважився на покупку, бо Віра в перший день роботи у відділі сказала, що пізнала однокурсника за його кросівками. Мовляв, він у них ще на факультеті ходив. Віра не пам’ятала, щоб вона щось таке бовкнула, хіба хотіла пожартувати, бо справді звикла бачити Олега лише в кросівках. Він іншого взуття не визнавав.

Ті модельні туфлі він взув ще раз, коли вони разом пішли до Віриної бабусі на ювілей, на тому крапка. Туфлі оселилися в коробці в шафі, Олег їх не носив, не продавав, не віддавав нікому, лиш іноді, коли Віра укотре намагалася звільнити від них поличку – непотрібна ж річ! – чоловік казав: не чіпай їх, нехай будуть. Вони, казав, мені дорогі як пам’ять. Мої єдині мешти. Шлюбні.

Штат Айова, округ Медісон

Звичайно, я була у «Wallmart», можеш не підколювати, яка жінка при нагоді не поїде на ті їхні божевільні кліеренси, коли пристойну сукню можна купити за сім доларів? І зрозуміло ж, що однією сукнею цей напад марнотратства не обмежився. На що й розраховують організатори вичищування полиць… Поїхала. Не сумнівайся. І тобі, до речі, шорти з пальмами купила, хоча для чого вони тобі на початку осені – не знаю, і як я тепер з тим усім шматтям тягатимуся по літаках із Де-Мойна до Франкфурта-на-Майні, із Франкфурта – на Київ… Не уявляю.

Але спочатку ми поїхали дивитися мости. Криті дерев’яні мости, що дивом збереглися.

Напередодні я запитала Мадонну, чи це далеко? Ті мости. Чи можна їх побачити, скажімо, завтра? Вона мила посуд, вона не довіряє посудомийній машині, тільки своїм рукам. Зупинилася, жваво озирнулася. Майже граціозно, незважаючи на свою вагу. Із жовтих гумових рукавичок скрапувала на підлогу вода.

– Ти дивилася «Мости округу Медісон?»

– Ні, я книжку читала.

Мадонна навіть зраділа:

– А-а, – проспівала вона, – ти фільму не бачила? Тоді й наші мости не уявляєш!

– Навпаки, дуже добре уявляю.

– О’кей… – Мадонна повернулася до раковини з мильною водою, – зрозуміло.

– То вони існують дотепер чи це художня правда?

– Це просто правда. Поїдемо завтра. Що скажеш, Філе?

Чоловік покивав головою над розгорнутою газетою.

Хороша була відповідь: просто правда.

Я допомагала накривати на стіл, бо до плити Мадонна мене не підпускає, сама готує, і мене це цілком влаштовує. Як і Філа, який ховається за грубу газету, перечитати її від першої до останньої сторінки – справа безнадійна, та він намагається.

– Філе, їсти! – Газета шурхотить, відлітаючи набік, Філа двічі просити не треба.

– То ви любите мелодрами? – усміхається він.

– Люблю, – брешу я.

– Мадонна їх обожнює, – каже Філ.

Мадонна розкладає по тарілках м’ясну печеню, звільнене деко занурює в мильну воду. Беремося за виделки – і тут на поріг ступає молода жінка. Це середня донька Мадонни та Філа, Сьюзен, вона живе в сусідньому містечку Уінтерсет. Годину автівкою звідси, не більше. Нас знайомлять, але вона залишається стояти у дверях, господарі з гостею так і розмовляють на відстані: батьки – за столом, донька – на порозі. Під стукіт виделок. Схоже, це напружує лише мене. Сиджу, немов проковтнула патик. Їсти вже не хочу. Сьюзен натомість йде від нас у піднесеному настрої, вона чекатиме на нас завтра близько одинадцятої.

– Не смачно? – збентежено заглядає мені в тарілку Мадонна.

– Я перебила собі апетит солодким, – кажу я.

Чого я тут постійно брешу?

…Уяви, навколо – кукурудзяні лани, безкрайні рівненькі ряди на всі боки від траси. Американські дороги ідеальні, немов виведені під лінійку чіткими перпендикулярними лініями. Єдине, що турбує, – конус торнадо на небокраї. Справжнє торнадо, бігме, не брешу, за кілька кілометрів від нас. Зараз, здається, той смерч наздожене, підхопить нас у повітря, закрутить й виштовхне зі свого нутра десь на березі озера Спіріт. А може, й у воду пожбурить.

Лише кілька секунд Філ вдивляється у круговерть за спиною – і знову відкидається у пасажирському кріслі. Усе гаразд, це не страшно. Мадонна, тримаючи кермо міцними руками, навіть не оглядається, лише позирає в дзеркало на лобовому склі.

– Цей смерч безпечний, – робить вона висновок, – покрутиться на місці – і зачахне.

Ми навіть не додаємо швидкості, їдемо, ніби це не живе торнадо за плечима, а мальована реклама на всю стіну віддаленого гіпермаркету.

В Уінтерсеті, у Сьюзен, затримуємося на якусь годину. Її будиночок схожий на хатинку Нуф-Нуфа. Споруда не витримала б навіть того незагроженого смерчу, що ми бачили дорогою. Так принаймні видається.

Двійко маленьких дітей. Чоловіка немає. Про нього не згадують. Я бавлюся зі старшою дівчинкою, їй не більше трьох років, вона носить мені свої іграшки: рожеві ляльки, пухнасті собачки, будиночки з пластмасовими меблями. Вона хоче їхати з нами, але її не беруть, ми проминаємо два квартали й повертаємо на стоянку придорожнього ресторанчика. Навколо нього – купа автівок. «Надзвичайно привабливе місце, – пояснює Мадона, – тут за десять доларів можна їсти… поки не луснеш».

У ресторані велелюдно, усі тут перебувають у нетерплячо-натхненному стані.

– Сховай свого гаманця, – командує Мадонна, – ти наша гостя.

– Звідси до мосту далеко? – нагадую я.

– Це зовсім поруч, – відказує Мадонна, беручи до рук велетенську таріль. – Спочатку поїмо, а вже тоді…

Філ та Мадонна ведуть мене за собою, вони набирають по три-чотири різновиди салатів, зосереджено обходячи навколо бафей – це гігантська харчова конструкція з кількох десятків посудин, заповнених їжею. Я роблю те саме. Повторюю за ними цей збуджений танець живота з обміном великими ложками, що занурюються в поклади соєвих бобів, спаржі та бебі-корна, із повертаннями голови вправо-вліво, зосереджено визначаючися з вибором з-поміж безлічі холодних страв: овочевих, макаронних, рисових, рибних, м’ясних…

Я не витримую напруги змагання, сходжу з дистанції ще на салатній стадії, добросовісно спорожнивши пантагрюелівську порцію.

Через півгодини чекання я вже переконана в тому, що нам сьогодні не вдасться побачити жодного мосту округу Медісон. Жодного. Із такими нездоланними перешкодами на