Читати книгу - "Улісс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Її осклілі очі вдивлялися з-за порога смерті, щоб уразити й пригнобити мою душу. Саме на мене. Примарна свічка висвічує її передсмертні муки. Примарне світло падає на спотворене судомою обличчя. Хрипіння умирущої жахає, всі стали навколішки і моляться. Її погляд на мені, хоче мене вразити в саме серце. Liliata rutilantium te confessorum turma circumdet: iubilantium te virginum chorus excipiat[6].
— Вампір! Трупожер{25}!
— Hi, мамо. He займай мене і дай мені жити.
— Агов, Кінчику!
Співучий голос Красеня Муллігана долинув із долу вежі. Потім пролунав ближче, зі сходів. Стівен, усе ще з тремтінням слухаючи поклик своєї душі, відчув теплий промінь сонячного світла, і в повітрі позаду дружні слова.
— Дедале, ходи-но до хати, любий хлопчику. Сніданок на столі. Гейнс вибачається за те, що будив нас уночі. Все гаразд.
— Іду, — озвався Стівен, повертаючись.
— То йди ж, ради Христа, — спонукав Красень Мулліган. — Заради мене і заради всіх нас.
Його голова щезла і знову вигулькнула.
— Я йому розповів про твій символ ірландського мистецтва. Він каже, що дуже влучно. Натякни, хай би розщедрився на фунт, га? Тобто на гінею.
— Сьогодні у мене зарплата, — сказав Стівен.
— У шкільній конторі? — запитав Мулліган. — І скільки дадуть? Чотири фунти? Позич нам один.
— Ну, якщо хочеш, — погодився Стівен.
— Чотири золоті соверени! — захоплено вигукнув Красень Мулліган. — Ото вже погуляємо, набражимося так, що всі друїди будуть дивом дивуватися. Чотири потужні соверени.
Він підняв догори руки і потупотів униз кам’яними сходами, фальшиво виспівуючи з лондонсько-кокнійською вимовою:
Ото гульнемо, та-на-на.
Як вип’єм пива та вина
До дна
В день коронації!
Ото гульнемо, та-на-на,
В день коронації!
Промені сонця вигравали над морем. Забута нікелева мисочка для гоління блищала на парапеті. Чому я маю її забирати? Може, залишити її тут до вечора, на знак забутої дружби?
Він підступив до мисочки, потримав хвилину в руках, відчуваючи її прохолоду, вдихаючи запах клейкої піни, в якій стирчав помазок. Саме так я носив тоді у Клонгоусі курильницю. Тепер я вже інший, а проте той самий. Знову служка. Прислужник слуги{26}.
У похмурій склепінчастій житловій кімнаті вежі постать Красеня Муллігана у халаті шастала біля печі, то затуляючи, то відкриваючи її жовті спалахи. З високих вікон на вимощену плитами підлогу падали два стовпи блідого денного світла; і, заходячи в них, плавали, перекидаючись, клуби диму від вугілля та паленого жиру.
— Ми можемо учадіти, — озвався Красень Мулліган. — Гейнсе, відчиніть-но, прошу, оті двері.
Стівен поставив мисочку для гоління на шафку. Довготелесий хлопець, що сидів на підвісній койці, пішов до порога і відчинив внутрішні двері.
— Ключ у вас є? — пролунав голос.
— Він у Дедала, — відповів Красень Мулліган. — Ой гину, я задихаюся. — І, не відводячи погляду від печі, заволав:
— Кінчику!
— Він у дверях, — відгукнувся, підходячи, Стівен.
Ключ заскрипів, повертаючися двічі, масивні двері розчинилися навстіж, і в кімнату ринули сподівані світло і свіже повітря. Гейнс стояв на порозі, визираючи надвір. Стівен підсунув до столу свою валізу, поставлену сторч, і сів, чекаючи. Красень Мулліган кинув смаженю на таріль біля себе. Тоді поніс таріль і великий чайник на стіл, гупнув ними, ставлячи, й зітхнув полегшено.
— Я тану, — мовив він, — як сказала свічка, коли… Та годі. Далі про це ані слова. Кінчику, прокинься. Хліб, масло, мед. Гейнсе, просимо. Харч на столі. Благослови нас, о Господи, і ці твої дари. А де цукор? Отуди к бісу! Немає ж молока!
Стівен приніс із шафки булку, горнятко з медом і масло. Красень Мулліган сів і враз скипів з раптової досади.
— Хіба це не чортзна-що? — вигукнув він. — Я ж їй сказав прийти зразу після восьмої.
— Чай можна і без молока, — обізвався Стівен. — У шафці є лимон.
— Іди ти, знаєш куди, зі своїми паризькими забаганками, — одрізав Красень Мулліган. — Я хочу нашого молока з Сендікоува.
Гейнс підійшов від порога і спокійно повідомив:
— Вона вже йде з молоком.
— Хай Бог благословить вас, — вигукнув Красень Мулліган, скочивши із стільця. — Сідайте. Наливайте чай. Цукор у кульку. І мені вже набридло морочитися з цією клятою яєшнею.
Він розшматував смаженю на тарелі й розкидав шматки по тарілках, проголошуючи:
— In nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti[7].
Гейнс сів і заходився розливати чай.
— Кладу кожному по дві грудки, — повідомив він. — Знаєте, Муллігане, чай ви робите дуже міцний. Правда ж?
Красень Мулліган, батуючи булку на великі скиби, запищав улесливим баб’ячим голосом:
— Коли я роблю чай, то це таки чай, як казала стара матінка Гроган{27}. А коли відливаю воду, то це таки вода.
— Та ні, це таки чай, — запевнив Гейнс.
Красень Мулліган, батуючи булку, продовжив тим самим пискучим голосом:
— Отак я роблю, місіс Кагілл, — каже вона. А місіс Кагілл на те їй відказує: Добре, пані. Але боронь Боже, щоб ви робили і те, й те в одну посудину.
Кожному з присутніх за столом він простягнув на кінці ножа товсту скибку.
— Це ж народна творчість, — сказав він дуже поважно. — Якраз для вашої книжки, Гейнсе. П’ять рядків тексту і десять сторінок
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Улісс», після закриття браузера.