Читати книгу - "Посттравматична рапсодія"

Степовиками створена прецінь

З жаскої тьми мертвозна тінь

Що нівечить тіла, калічить душі

През нас згорить - русинів і татарів

Де дикий степ і поле українське

З'єднаються разОм орда і військо

Проти царя, през ханів і гетьманів!

Сашко:

Далебі, програма проста й зрозуміла. (роззирається на боки) Проте, доволоклися ще п'ятеро негідників з запасними кіньми. Якщо не повтікають від тих кількох пострілів, на які нас вистарчить, буде непереливки. Окрім того, нам доведеться тікати від Друммонда – а той мабуть запеклий пуритианин.

На тобі годинник, хороший Джи шок, електронний, тисяч десять коштує, з сєпара зняв й ніж, Глок, австрійський, спробуй виміняти в полковника на коней для нас, він виглядає на прибічника євроцінностей, скажи, що поспішаємо, запізнюємося на бізнес-форум, обіцяй, що знайду йому вакансію в голанській Остіндській компанії.

(Петрик відходить до Гундермарка. До Сашка наближаються двоє драгунів.)

1-й драгун (Сашкові):

Что й то на голанца нє больно похож. На москвє голандєц знаю, добрий, всєгда гостінєц дайот. Дєньгі бармА? Йок? Подарі пояс.

(Торкається сашкового розвантажувального пояса з підсумками для магазинів і аптечкою.)

Сашко:

Бач який дер кляйне кнабе.

2-й драгун (першому):

Попустісь, Ахмєтка. Яго вєстімо поковнік для сєбя раздєнєт. Зємєлька здєсь аднака тучния, а там у черкасов сам-тридцать дайот, і нє рож, а пшенічку. І чєво хохли злоумишляют? Царь ім гостинєц о каждом годє прісилаєт обильния. А всьо одно, акі волкі.

1-й драгун:

Пояс подарі...

СЦЕНА 4

(Гундермарк милується годинником.)

Гундермарк [слова даються у перекладі з дансько-німецького суржика]:

Невже усе життя служити мушу

Смішній карикатурі на Китай?

Німецьку Біблію у зАпічку читай

За рубль в орді уродуй душу.

Болото марить морем та ковтає суходіл.

Москви росте пухир, кликоче гній

Ненавидить усе чого жадає

Величність їхня - золото масне -

Нап'ється крові і засне

І сон важкий і чорт чигає.

Десь Данія сповідує помірність,

Голландія гендлює радість простоти

Вся Франція вражає, Господи, прости!

Того не бачити і з цим змиритись.

Мій Боже, занотуй в судовому сувої:

Я вже відбув геєни вогняної.

СЦЕНА 5

(Сашко, Всеволод і Петрик, без пояса, трясуться на трьох миршавих кониках степом.)

Петрик:

Бачили, як ці драпіжні москалі нездало припасовують шпади? Краще б їм давали дрючки - принаймні, себе не поранили б.

Всеволод:

Мечі нездалі в тих моаветян. Я б сам-один посік би весь десяток – коли б сидів на доброму коні.

Сашко:

АТО ж… Проте, шпаги зовсiм не для того, щоб ними вульгарно штрикати супротивника. Вони е важливим елементом культури, яку прагнуть змавпувати ці варвари. Щойно менi на думку спало непогане визначення варварства. Це коли речi використовують всього лише за призначенням. Натомість культура використовує не функціональні, але символічні значення речей.

Всеволод (придивляється до сонця):

Ми забираємо на полудень. Куди ми прямуємо? Київ і переправа північніше.

Петрик (виїжджає наперед):

Йдемо до Перекопу. Там мають чекати Калга-солтан та Батирча-мурза.

Всеволод:

Стій! Якщо князі з Галича врятувалися, то прагнутимуть поставити намісників на Київ. Ми маємо опинитися там перше, ніж вони залижуть рани.

Петрик:

У Києві давно не галицькі намісники, а московські воєводи. Послухай мою зичливу рейментарську пораду: шлях туди - через Перекоп, де ми зберемо охочого люду запорозьких військ обох берегів Дніпра. Якщо й нині не підете за мною, то віддасте те, що загубите, ваші вольності, а Україну довіку з московського підданства не визволите... Москва й Січ спалить і вольності наші військові відбере!

Всеволод:

От що буває коли класичний феодалізм вироджується до козаччини, коли князівська влада замінюється отаманщиною - приходять москалі й усіх з'їдають. Досить вже того дурнуватого віча! Три мстислави довели нас до Калки й колегіальним командуванням перетворили вірну перемогу на ганебну поразку. Одна Вітчизна, одна перемога, один князь над всіма! Я - славного роду князів Турівських! А ти, Петрику?

Сашко (не дає Петрику відповісти, щоб уникнути сварки):

А я чотовий, по вашому - командир плутонгу, добровольчого батальйону «Донбас», я від вас обох народився найближче до кінця Світу й знаю чим закінчиш ти, Всеволоде, й ти, Петро; у мене ще є шість набоїв, тож давайте слухатися мене! (до Всеволода): Зрештою, це петрикова доба.

Чого сваритися? Ти, друже, вже помер.

А мене ще нема, тож не сконаєш нині.

Для нас один Дніпро, одні святині;

Одвічний ворог - ґвалтівник сестер

І матерів на горе Україні.

І наші ми зав'яжемо часи

Тугим вузлом, який не розрубати.

Не стане зради межи нас, не буде вати,

Лиш слово істини віднині на вустах

Та слово "помста" майорить на хоругвАх.

Петрик:

Якась кіннота зліва! Нумо! Швидше під сонце, може, не помітять!

(Змагають розігнати своїх конячок, ті ледь тягнуться. Від довгої кінної валки відділяється гурт вершників, скачуть навперейми... Невдовзі втікачів наздоганяють. Ціляться з карабінів.)

Вершник:

Стій! Іменем трудового народу!

(Наших героїв змушують спішитися, женуть до тачанки. На тачанці біля кулемета сидить Махно. Бійці революційної повстанської армії передають йому меч Всеволода та автомат Сашка, які вже встигли відібрати. Махно з цікавістю їх розглядає й подивляється на наших героїв.)

Сашко:

А я вас знаю, ви - славетний борець за світле майбуття пролетаріату та трудового селянства, Нестор Іванович Махно.

Махно:

Ти звідки, такий свідомий?

Сашко:

А я і є те саме світле майбуття...

(Махновці тим часом вже витрусили Сашкові кишені й передали Батькові кілька гривневих купюр, які там знайшли.)

Сашко:

Роки на грошах бачите? Я звідти.

Махно:

То що у вас там, петлюрівці переможуть, чи... (бачить портрет Грушевського на 50-и гривнях) ...Центральна Рада повернеться?

Сашко:

Спочатку переможуть більшовики, а потім більшовиків переможуть комуністи-капіталісти й вони створять Незалежну Україну, де їх переможуть комсомольці-газотрейдери.

Махно:

А анархісти?

Сашко:

Знаю одного анархіста, якому поталанило – втік від каторги на Москві, та отримав статус політбіженця у Швеції. Там вступив до синдикату, бореться за те, щоб чоловіки пісяли сидячи.

Махно:

Навіщо?

Сашко:

Щоб жінки не відчували дискримінації.

Махно: