Читати книгу - "Державець"

завдання заколотом султанського наближення. Вище було вже сказано, чому це так. Оскільки всі раби і завдячені йому, то підкупити їх важче, а якби навіть це і вдалося, то пуття від цього мало, бо з тієї ж таки причини такі люди не можуть повести за собою народ. Отже, тому, хто нападає на султана, треба сподіватися зустріти єдину силу, і йому слід більше розраховувати на власні сили, ніж на чвари у супротивника. Але коли той уже переможений, розбитий у бою і не може знову зібрати військо, то боятися слід хіба що роду колишнього володаря; коли з ним розправитися, то опасуватися більше нікого, бо народ іншим не йме віри. І якщо до свого тріумфу звитяжець не міг покладатися на султанових підданців, то після перемоги їх можна зовсім скинути з рахуби. Протилежне відбувається в царствах з такими порядками, як у Франції, бо ти легко можеш туди вступити, заручившись підтримкою якогось місцевого вельможі; адже й серед них завжди знайдуться невдоволені й охотники до змін. Ці вельможі, з відомих уже причин, можуть прокласти тобі шлях і сприяти твоїй перемозі; але якщо ти потім захочеш її закріпити, то матимеш мороку як з тими, хто тобі прислужився, так і з тими, кого ти скривдив. Не досить буде тобі викоренити династію Державця: адже вціліє родова знать, яка й очолить нові перевороти, і ти, не маючи змоги ні вдовольнити її, ні розчавити, втратиш цю державу, тільки-но трапиться нагода. Тепер, якщо ви подивитеся, який саме був устрій у царстві Дарія, то побачите, що воно подібне до турецької монархії; тому Олександерові треба було передусім ударити по всій його потузі і перебити її упень; але після його звитяги і загибелі Дарія те царство з причин, уже згаданих вище, спокійно залишалося під зверхністю Олександера. Й Олександерові спадкоємці панували б собі цілком безпечно, якби не пішли між ними самими усобиці. В державі цій не бувало ніяких заколотів, окрім тих, які вони викликали самі. Але панствами, влаштованими, як Франція, годі панувати з такою самою безпечністю. Тому й піднімалися часті повстання проти римлян в Іспанії, Галлії та Греції, що в цих країнах було багато князівств, і поки пам'ять про них зберігалася, римляни зроду не були певні міцності своєї держави. Лише коли спогад про них вигас і вкоренилася могуть і міць римського панування, тільки тоді римляни поробилися справжніми господарями цих провінцій. А згодом, коли римляни воювали один з одним, кожна сторона могла опиратися на ту провінцію, де вона була впливовіша; самі провінції, позбувшись місцевих правителів, не визнавали над собою нікого, окрім римлян. Вдумайтеся тепер у ці обставини, і ніхто не стане дивуватися ні тій легкості, з якою Олександер утримував владу в Азії, ні тому, як важко було іншим, наприклад, Піррові і ще багатьом іншим, зберегти завойоване. Сталося це не від більшої чи меншої потуги переможця, а від різниці умов у підбитих країнах. 

РОЗДІЛ V

ЯК ТРЕБА ПРАВИТИ МІСТАМИ Й ДЕРЖАВАМИ, ЯКІ ДО ПІДКОРЕННЯ ЖИЛИ СВОЇМИ ВЛАСНИМИ ЗАКОНАМИ

Коли міста, здобуті зазначеним вище шляхом, звикли жити вільно і за своїми законами, то існують три способи їх утримати. Перший —- це їх сплюндрувати, другий — перебратися туди і самому в них осісти, третій — дати їм жити, як і колись, власними законами, правлячи з них подать і запровадивши правління небагатьох, які зберегли б їх за тобою. Річ у тім, що оскільки уряд посаджено завойовником, він знає, що не може існувати без його дружби й допомоги, і має зробити все, аби він утримався. Якщо захотіти залишити цілим місто, призвичаєне жити вільно, то утримати його легше з поміччю його власних громадян, ніж якимсь іншим шляхом. Для прикладу візьмімо спартанців і римлян. Спартанці панували в Афінах і Фівах, запровадивши там правління небагатьох, і все ж утратили обидва міста. Римляни, щоб утримати Капую, Карфаген і Нуманцію, зруйнували їх і не втратили. Вони хотіли заволодіти Грецією, десь на взір спартанців, надавши їй свободу і власні закони. З цим їм не поталанило, отож для утримання країни вони мусили сплюндрувати в ній багато міст, бо іншої ради, аби заволодіти цими містами, окрім плюндрування, справді не було. Взагалі, хто стає хазяїном міста, призвичаєного жити вільно, і не знищує його, має чекати, що його самого знищать, бо повстання завжди буде виправдане в ім'я свободи і давніх порядків, які ніколи не забуваються ні від плину часу, ні від благодії Державця. Тому хай би що робити й передбачати, проте, якщо тільки не роз'єднати й не розкидати мешканців, вони не забудуть ні імені свободи, ні своїх порядків і при першій же слушній нагоді повернуть їх, як зробили пізанці після столітньої неволі у Флоренції. Навпаки, коли міста чи країни звикли жити під рукою Державця, і рід його вигасне, то, по-перше, всі звикли до послуху, а по-друге, не маючи давнього монарха, не можуть зійтися для обрання нового зі свого середовища, а жити вільними не вміють; тому вони вагаються, перш ніж братися до зброї, і якомусь Державцеві легше схилити їх і здобути їхню підтримку. Але в річпосполитій більше життя, більше ненависті, гостріше прагнення помсти; пам'ять про колишню волю не дає і не може дати їм заспокоєння; отож-бо найкращий спосіб — це знищити їх упень чи самому там оселитися. 

РОЗДІЛ VI

ПРО НОВІ ПАНСТВА, ЗДОБУТІ СВОЄЮ ЗБРОЄЮ І ВЛАСНОЮ ЗВАГОЮ

Хай не дивуються, коли я, збираючись говорити про панства зовсім нові, про Державця і державу, наводитиму найбільші приклади; річ у тім, що люди майже завжди ступають у слід, уторований іншими, і когось наслідують у своїх учинках. Одначе, не маючи змоги ані робити достоту як хтось, ані дорівнятися звагою до свого взірця, мудрець повинен завжди обирати шляхи, прокладені великими людьми, і наслідувати найвидатніших, отож-бо як він і не сягне їхньої величі, то перебере на себе бодай її відблиск; треба робити так, як досвідчені лучники: якщо ціль, в яку вони хочуть улучити, здається надто далекою, то, знаючи найбільшу силу свого лука, вони беруть приціл ще куди вище від наміченої точки не на те, щоб кинути свою стрілу на таку висоту, а щоб саме завдяки високому прицілові влучити напевне. Отож я скажу, що в геть-то нових панствах, де новий Державець, труднощі утриматися бувають більші чи менші, як до того, наскільки мужній сам завойовник. Адже така подія, як піднесення простої людини на